Ясна криштально чиста Зоря української літератури

     Навіть для тих, хто лише поверхово обізнаний з історією національно-духовного відродження України, ім’я та постать Ганни Барвінок невіддільні від життя та справ її уславленого чоловіка — Пантелеймона Олександровича Куліша. Багато друзів (серед них — видатний український вчений, просвітитель та перекладач Іван Пулюй) називали Олександру Михайлівну Білозерську (Ганна Барвінок - літературний псевдонім)  «нашою Беатріче», «ідеальною дружиною Куліша».


Ганна Барвінок (ще один псевдонім — А. Нечуй-Вітер), справжнє ім’я — Олександра Михайлівна Білозерська) народилася 5 травня  1828 року на Чернігівщині, на хуторі Мотронівка поблизу Борзни. Батько дівчини, Михайло Білозерський, був одним із найосвіченіших людей в тих краях, здобув репутацію «вільнодумця», «масона» та «вольтеріанця» (і справді, він залюбки читав знаменитого французького філософа в оригіналі!). У той же час М. Білозерський, шляхетський маршал-предводитель місцевого дворянства, був свідомим українцем, щиро й глибоко цікавився зародками нового українського письменства. Батько помер, коли Олександрі було лише шість років. Вчилася в приватних пансіонах (село Кропивне на Полтавщині, місто Конотоп).
На весіллі Олександри і Пантелеймона Куліша старшим боярином був сам Тарас Шевченко. Наречена на знак поваги подарувала йому весільну квітку...

Але вкрай несправедливим було б звужувати роль Ганни Барвінок у духовному житті України, вбачаючи в ній не більше ніж «дружину Куліша». Перед нами — талановита, самобутня письменниця, майстер психологічної прози. За споминами Ганни Барвінок, свою літературну діяльність вона розпочала після наполегливих спонук Куліша. Через багато років вона згадуватиме:“Як тільки ми виїхали з Києва, дав мені Куліш зшиток і олівець у руки і умовляв, щоб я записувала, що побачу чи почую... Нова течія мого життя і нова праця. Як тут ще найти натхненнє і річ, котра б варта була пера! Хоч яка поезія з прозою. Та вилетять з голови од штовхання під боки”.
  Новели Ганни Барвінок (а перше своє оповідання «Жидівський кріпак» вона написала ще у 1847 році у Варшаві, під час подорожі разом з Кулішем відразу після шлюбу) дістали в цілому шанобливу оцінку Бориса Грінченка («Кращі її оповідання належать і до кращих зразків українського письменства»); Івана Франка, який називав її «поетом жіночого горя»; Дмитра Дорошенка, який вважав, що ряд творів Ганни Барвінок «можуть сміливо посісти місце поряд із всесвітніми літературними образами поетичної й ніжної жіночої вдачі». Проте попри такі відгуки в радянські часи книжки письменниці не виходили, її творчість замовчувалась...

    Ганна Барвінок написала оповідання: "Жіноче бідування", "Батькова помилка", "Восени літо", «П'яниця», «Хатнє лихо», «Молодича боротьба», «Русалка», «Нещаслива доля», «Вірна пара», «Перемогла»та багато інших). Авторку  цікавило, за власними словами, «кохання української жінки та чи щаслива вона».  До двох оповідань письменниці — «Лихо не без добра» та «Восени літо», надрукованих 1860 року в альманаху «Хата», передмову написав її чоловік.
   Вона більше 50-ти років була в літературному житті. У свій час оповідання друкувалися на сторінках багатьох літературних журналів:"Основа", "Дзвінок", "Рідний край", "Літературно-науковий вісник", "Складка", "Перший вінок".
 Олександра Михайлівна Білозерська закінчила свій життєвий шлях 23 липня 1911 року. Ми не маємо права забувати спадщину цієї шляхетної, обдарованої жінки, її неповторну поетичну мову. Ось, наприклад, які слова про Шевченка знайшла вона у своїх спогадах («Голосіння по Шевченкові»): «Ти у нас був старший од усіх, а як заговориш, то мов найменший брат. Річ твоя тиха, а корила собі всю Україну... Не треба тобі ні рідних, ні хрещених діток, щоб одпокутовать тобі містечко на тім світі: ти сам собі спокутував, страждучи по темних братах своїх! Не оглянулись ми, як ти уже й рушив на Божу дорогу... мов зоря вечірняя покотилася».

Микола Чернявський - поет, видавець та громадський діяч писав: "Світив місяць на нашому хмарному небі, де не взялась ясна криштально чиста Зоря, і не потопла вона в могутньому сяєві князя - Місяця, не злякалась хмар темних, а засіяла рівним чистим своїм промінням і горить до сього часу. Місяць погас... А зоря ще горить на побілілому небі і вітає новий день. 
О, не погасай же люба, ясна Зоре наша, і світи довго-довго над тихомрійною долиною -Україною! О, не погасай прекрасна Зоре, і причаровуй нас своїм тихим, рівним сяєвом".
У її серці завжди жила Україна. І цим вона заслужила право принаймні на нашу добру пам’ять.

Джерела
uk.wikipedia.org/wiki/Ганна_Барвінок
Ігор Сундюков. Беатріче  з хутора Мотронівка //  газета "День" № 88, 20 травня 2005 //http://www.day.kiev.ua/137339
Міщук Р. С. Барвінок Ганна // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 129.