Любі мої одинадцятикласниці та одинадцятикласники!
Попереду у вас останнє безтурботне шкільне літо, адже рівно через рік вам треба буде здати зовнішнє незалежне оцінювання, щоб стати студентами і студентками омріяних вами закладів вищої освіти.
Бажаю вам гарного відпочинку і рекомендую використати вільний час, щоб прочитати твори за програмою 11-го класу, винесені на ЗНО-2020.
Микола Хвильовий "Я (Романтика)"
Юрій Яновський "Майстер корабля"
Іван Багряний "Тигролови"
Валер'ян Підмогильний "Місто"
Микола Куліш "Мина Мазайло"
Остап Вишня "Моя автобіографія", "Сом"
Олександр Довженко "Зачарована Десна"
Олесь Гончар "Модри Камень"
Григір Тютюнник "Три зозулі з поклоном"
Ліна Костенко "Маруся Чурай"
Окрім того, рекомендую перечитати повість Івана Франка "Захар Беркут", винесену на ЗНО вперше.
Повний список творів з літератури на ЗНО-2020 Захопливого і корисного вам читання!
“Розстріляне відродження” - умовна назва літературно-мистецької генерації 20-х – початку 30-х років ХХ століття, репресованої більшовицьким режимом (термін запропонував Юрій Лавріненко).
Понад 1100 творців вбито, “зникли безвісті ” , “наклали на себе руки “…
Пропоную вам подивитись фільм "Червоний ренесанс. Фільм перший «Пролог» 1921-1925" про історію надій і знищення української інтелігенції за період з 1920 року
М. Хвильовим, письменником і теоретиком літератури була проголошена теза про «романтику вітаїзму». Саме вітаїстичність і стала провідною рисою української поезії тих років.
Вітаїзм, вітаїстичність— це філософське вчення про життя як прояв внутрішньої «життєвої сили», що підкорює собі всі процеси в живих організмах. Естетика вітаїзму стверджувала життєвість української нації, незнищенність її духу, віру в те, що українське мистецтво прилучиться до найвищих естетичних цінностей.
Так писав неймовірно талановитий юний поет Павло Тичина, сповнений молодечого запалу й бажання створити нову, небачену в українській літературі поезію. І він таки створив її, але жарти із життям виявилися поганими. Тому розрізняють двох Тичин — найбільшого модерніста 20-х років та співця «соціалістичної доби».
"Феномен Тичини — феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль", - розмірковував Василь Стус про митця у своїй статті "Феномен доби. Сходження на Голгофу слави".
"Двадцяте століття заправило від митця такого характеру, який здатен витримувати і понадлюдські перевантаження. Тичина такого характеру не мав. Він був занадто ніжний для цього, може, найжорстокішого віку. І тому помер живцем, десь за десятьма замками своєї прихованої надії, сподіваючись, що його жива смерть колись обернеться на живе безсмертя" ("Феномен доби. Сходження на Голгофу слави").
1918 року вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети», про яку В. Стус пізніше напише: «Сонячні кларнети» — це переважно книга передчуття сподіваного щастя… І це чи не єдина зі збірок на рівні Тичининого генія. Тому в доробку поета їй відведено перше місце не тільки хронологічно».
Найвідоміші збірки поезій: «Сонячні кларнети»(1918), «Плуг»(1020), «Замість сонетів і октав»(1920), «Вітер з України»(1924).
Навідоміші поеми: "Золотий гомін" (поема національного відродження на честь проголошення УНР) , "Скорбна мати" ( з присвятою матері поета. Її образ, образ Матері Божої, символічний образ України, символічні образи громадянської війни – «…Не буть ніколи раю У цім кривавім краю») , "Сковорода"
«Загупало в двері прикладом…», «Чистила мати картоплю» – тема голодомору (1921 – 1922).
Із творчості Павла Тичини вчимо напам'ять 2 вірші (на вибір): «О панно Інно...», «Ви знаєте, як липа шелестить...», «Пам’яті тридцяти».
«Неокласика» – умовна назва естетичної платформи невеликого кола київських поетів, літературознавців і перекладачів періоду «Розстріляного відродження»:
Миколи Зерова (лідер);
Михайла Драй-Хмари;
Павла Филиповича;
Юрія Клена (Освальда Бургардта);
Максима Рильського.
Своєрідне естетичне кредо київських «неокласиків» Микола Зеров виклав у сонеті «Pro domo» («На захист»):
1948 р. за кордоном окремим виданням вийшла збірка «Рівновага».
1979 р. у Мюнхені було перевидано всі збірки разом.
Є.Плужник — поет-експресіоніст (неприйняття антилюдяного світу, загострене суб’єктивне світобачення, бурхлива реакція на зло й обездуховлення людини. Експресіоністи прагнули «подолати» грубу реальність за допомогою звільнення емоційної енергії суб’єкта та його проникливої сили духу. Тому їм притаманні виразна емоційність, вибуховість почуттів, гіперболізація «Я», ірраціоналізм. ).
У найвідомішому романі Підмогильного «Місто» прототипом поета Вигорського став саме Плужник!
Для поета кохання — подарунок долі, одне із життєстверджуючих начал буття, яке вимагає від людини самовдосконалення, творчості й внутрішньої свободи
Започаткував літературну дискусію 1925–1928 рр. Микола Хвильовий
Український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.
Справжнє прізвище - Фітільов.
Центральною для творчої манери М. Хвильового є проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу.
У новелі "Я(Романтика)" письменник зробив аналіз пореволюційної дійсності з її трагедією людської індивідуальності, що кинулась у революційний вир, плекаючи романтичний ідеал, і потонула в ілюзорному морі революційного фанатизму.
Уперше новела «Я (Романтика)» була надрукована 1924 року в альманасі «Гарт» у Харкові.
Історія та література
Пригадайте з історії, яким був цей час для України? Якими були провідні ідеологічні ідеї тогочасного радянського суспільства?
Які події зображені у творі?
Яка історична епоха постає на сторінках новели?
Пригадайте, що таке новела.
Попереду у вас останнє безтурботне шкільне літо, адже рівно через рік вам треба буде здати зовнішнє незалежне оцінювання, щоб стати студентами і студентками омріяних вами закладів вищої освіти.
Микола Хвильовий "Я (Романтика)"
Юрій Яновський "Майстер корабля"
Іван Багряний "Тигролови"
Валер'ян Підмогильний "Місто"
Микола Куліш "Мина Мазайло"
Остап Вишня "Моя автобіографія", "Сом"
Олександр Довженко "Зачарована Десна"
Олесь Гончар "Модри Камень"
Григір Тютюнник "Три зозулі з поклоном"
Ліна Костенко "Маруся Чурай"
Окрім того, рекомендую перечитати повість Івана Франка "Захар Беркут", винесену на ЗНО вперше.
Повний список творів з літератури на ЗНО-2020 Захопливого і корисного вам читання!
Українська література 20–30-ті рр. ХХ століття
Основні тенденції:
- небувалий розквіт літератури, зокрема поезії
- поява літературних груп й організацій
- літературна дискусія 1925 – 1927 рр.
- більшовицький терор
Понад 1100 творців вбито, “зникли безвісті ” , “наклали на себе руки “…
Михайль Семенко - перший український футурист
 |
| Анатолій Петрицький. Портрет поета-футуриста М.Семенка. 1929 |
”Українське слово має відійти від класичної літератури “.
«Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва… – ідеться в маніфесті, – А ти вхопивсь за свого «Кобзаря», від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш, що захистить його твоя пошана. Пошана твоя його вбила. Й не має йому воскресіння… Час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств… Такі твої ювілейні свята. Отсе все, що лишилось від Шевченка. Але не можу й я уникнути сього святкування. Я палю свій «Кобзар»».
«Мистецтво є процес шукання й переживання без здійснення».
«Мистецтво не може бути ні українським, ні яким иншим в сім представленні. Ознаки національного в мистецтві – ознаки його примітивности».
Футуризм (лат. «futurum» - майбутнє) - авангардна течія в художньому мистецтві початку ХХ століття, послідовники якої позиціонували себе як революціонери в мистецтві. Головним завданням вбачали повне відторгнення застарілих традицій і стереотипів, створення нової моделі світоустрою, побудованої на принципах розвитку технічного прогресу й урбанізації.
 |
| Умберто Боччоні |
Творцем футуризму вважають італійського письменника Філіппо Марінетті. Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у 19 столітті мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у малярстві виявився фантастичними формами й кольорами, а в літературі, особливо в поезії, т. зв. «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів, часто без жодного глузду. Характеристичною прикметою Філіппо була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала віддати ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені усталеним естетичним смакам, часто з метою «епатажу буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями.
М. Хвильовим, письменником і теоретиком літератури була проголошена теза про «романтику вітаїзму». Саме вітаїстичність і стала провідною рисою української поезії тих років.
Павло Тичина. "Йому судилася доля генія"
Молодий я, молодий,
Повний сили та одваги.
Гей, життя, виходь на бій,—
Пожартуєм для розваги!
"Феномен Тичини — феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль", - розмірковував Василь Стус про митця у своїй статті "Феномен доби. Сходження на Голгофу слави".
"Двадцяте століття заправило від митця такого характеру, який здатен витримувати і понадлюдські перевантаження. Тичина такого характеру не мав. Він був занадто ніжний для цього, може, найжорстокішого віку. І тому помер живцем, десь за десятьма замками своєї прихованої надії, сподіваючись, що його жива смерть колись обернеться на живе безсмертя" ("Феномен доби. Сходження на Голгофу слави").
Відповідь на поставлене питання надішліть через зручний для вас мобільний додаток до 20.09.2019р.
 |
| Обкладинка першого видання |
1918 року вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети», про яку В. Стус пізніше напише: «Сонячні кларнети» — це переважно книга передчуття сподіваного щастя… І це чи не єдина зі збірок на рівні Тичининого генія. Тому в доробку поета їй відведено перше місце не тільки хронологічно».
«Соняшні кларнети» засвідчили психологічний стан людини, повної сподіваної радості, більше чутої, аніж осмисленої, радості перед звершенням. Це стан розкошування людської особистості на розгородженій території існування, особистості, вивільненої від старих канонів, особистості в час первотворення і особистості передовсім. Так дитина відкриває для себе світ — уперше. Це стан існування, як спалаху, існування, невимірного ні в часі, ні в просторі — адже це існування поза звичкою, каноном, необхідністю, законом, примусом.
Ця збірка засвідчила появу українського варіанта символізму — кларнетизму
Синтетичне мислення схильного до «кольорового слуху» та «слухового кольору» П. Тичини («Арфами, арфами...», «Гаї шумлять...», «Пастелі» та ін.) зумовлювало одночасну «мальовничу музичність» і «музичну мальовничість» його лірики.
Найвідоміші збірки поезій: «Сонячні кларнети»(1918), «Плуг»(1020), «Замість сонетів і октав»(1920), «Вітер з України»(1924).
Навідоміші поеми: "Золотий гомін" (поема національного відродження на честь проголошення УНР) , "Скорбна мати" ( з присвятою матері поета. Її образ, образ Матері Божої, символічний образ України, символічні образи громадянської війни – «…Не буть ніколи раю У цім кривавім краю») , "Сковорода"
«Загупало в двері прикладом…», «Чистила мати картоплю» – тема голодомору (1921 – 1922).
"О панно Інно...."
Двадцятилітній Тичина романтично закохався водночас у двох сестер — Поліну та Інну Коновал — доньок чернігівського поета Івана Коновала. У його домі часто відбувалися літературні вечори, куди приходив і семінарист Павло Тичина. Юнак закохався у Поліну, але вона не відповіла взаємністю. Ця нерозділена любов і лягла в основу поезії «О, панно Інно…».
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш – монолог ліричного героя.
Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням у поєднанні з теплими спогадами про світле почуття.
Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням у поєднанні з теплими спогадами про світле почуття.
Ліричний герой – самотній, у стані психологічного роздвоєння (кохана та її двійник – сестра); світ, звужений до обширу вікна й білих снігів.
Прототипи центральних образів - сестри Поліна та Інна Коновал.
Художні засоби: антитеза як композиційний прийом: холодним снігам протиставляється весняне квітування лугів, часу розквіту кохання; називні речення: «Вікно. Сніги», "Зимовий вечір. Тиша. Ми"; паузи, авторські неологізми (дитинно, злотоцінно), алітерація (звук [н] у поезії вжито 33 рази).
Пісня "О панно Інно..." на слова Павла Тичини і музику Віктора Морозова у виконанні гурту "Мертвий півень"
Міха (АПОКРИФ) - О панно Інно (сл. Павло Тичина)(РЕП ДО ЗНО)
Ну і просто для аудіалів...
"Ви знаєте, як липа шелестить"
Вірш написаний 1911 року і, за деякими джерелами, є першим друкованим віршем Павла Тичини. Перегукується з поезією Олександра Олеся "Чари ночі.
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Різновид лірики: інтимно-пейзажна.
Провідний мотив: єдність людини з природою, захоплення її красою та світле й радісне почуття кохання весняної ночі.
Художні засоби: паралелізм (природа і почутя ліричного героя), анафора («ви знаєте…», «ви чули ж бо…»), риторичні звертання («Ви знаєте…»), риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?», риторичні оклики («Та ви вже знаєте, як сплять гаї!)
Для шанувальників репу
«Пам'яті тридцяти» (1918)
Події січня 1918 року, відомі в українській історії як бій під Крутами, лягли в основу поезії. Червона армія на чолі з генералом Михайлом Муравйовим наступала на Київ. Командування української армії вислало їй назустріч гайдамаків, а також кілька сотень київських гімназистів, ще зовсім дітей. Бої були нерівні. В оточення потрапив загін із близько трьохсот гімназистів, які мужньо оборонялися, але всі загинули біля залізничної станції Крути Чернігівської області. Тридцять героїв Крут було перепоховано на Аскольдовій могилі в Києві.
Відеопоезія
Рід: лірика.
Жанр: вірш-реквієм.
Різновид лірики: громадянська.
Провідний мотив: утвердження патріотизму й гуманізму через зображення подвигу героїв Крут, засудження жорстокості, терору, ненависті.
Художні засоби: епітети ("славних, молодих"), метафора ("На Аскольдовій могилі
Український цвіт!"), риторичне запитання і синекдоха (різновид метафори) ( "На кого посміла знятись Зрадника рука?"), риторичне звертання ( "Боже, покарай!").
Пісня на слова Тичини у виконанні Марії Бурмаки
Реп до ЗНО
"Гроно п'ятірне нездоланих співців" - київські неокласики
«Неокласика» – умовна назва естетичної платформи невеликого кола київських поетів, літературознавців і перекладачів періоду «Розстріляного відродження»:
Миколи Зерова (лідер);
Михайла Драй-Хмари;
Павла Филиповича;
Юрія Клена (Освальда Бургардта);
Максима Рильського.
Своєрідне естетичне кредо київських «неокласиків» Микола Зеров виклав у сонеті «Pro domo» («На захист»):
Класична пластика, і контур строгий,
і логіки залізна течія –
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,
Парнаських зір незахідне сузір'я
Зведуть тебе на справжні верхогір'я.
Від початку вони виробили амбітну програму перекладів українською світової класики. Адже царський Емський указ 1876 року спеціально наголосив якраз заборону перекладів.
Спільні риси творчості "неокласиків":
- «аристократизм духу», протистояння духовній варваризації суспільства;
- орієнтація на довершену культуру поетичного мислення й дисципліну поетичного мовлення;
- тяжіння до гармонії між раціональною сферою та почуттями;
- захоплення досконалістю античної лірики, літератури відродження та класицизму, філігранністю творів французьких «парнасців»
«Закоханий у вроду слів»,— так назвав С. Білокінь свою книгу про Миколу Зерова.
Особливість літературознавчих суджень М. Зерова в тому, що він не був схильний до «чистої лірики». Про це свідчать його репліки, висловлені під час літературної дискусії 1925-1927 рр. У 1922 році поет видає збірку віршів під назвою «Сонети і елегії», до складу якої ввійшло багато оригінальних творів, а збірка «Камена», видана в цьому ж році, засвідчила його зрілим поетом- художником.
Зеров був схильний до аналізу, синтезу, філософських роздумів про сутність життя. Осмислюючи роки розрухи, які супроводжувалися вимиранням сіл, хворобами, поет писав:
Блажен, хто «рокові час»
Не відчував на власній шкурі.
І бачив втіхи і краси,
Знав революцію з фасаду…
До збірки «Камена» ввійшло 9 перекладів римських поетів.
"Київ - традиція"
Рік написання – 1923
Збірка – «Сонети і елегії»
Сонет «Київ-традиція» — поетична історіософія Миколи Зерова.
Жанр – сонет
Вид лірики: громадянська лірика
Історичні згадки:
Данпарштадт – готське місто ІV ст. над Дніпром
Нормани — вихідці з країн Скандинавії. На Русі їх називали варягами. Норманські князі з бойовими дружинами служили слов'янам та очолили династію. Нормани на Русі швидко слов'янізувалися й розчинилися серед населення.
Болеслав Хоробрий – польський король, який «щербив меча об Золоті ворота»
згадка про відвідини Києва Еріхом Лясоттою (посол нім. Імператора Рудольфа ІІ, описав місто в своєму «Щоденнику») і французьким інженером Гійомом-Левассером Бопланом (змалював наші землі в «Описі України»)
"аспанфути» - асоціація панфутуристів
Тема: оспівування “золотоголового” вічного міста Києва – як свідчення високої культури народу.
Ідея: утвердження нездоланності, незнищенності стародавнього Києва, його культури, духовності.
Головна думка – утвердження незнищенності Києва, його культури, духовності народу, його безсмертя, возвеличення краси золотоглавого Києва.
Максим Рильський - один із «найбільш справжніх, органічних поетів нашого століття» (за висловлюванням Є. Маланюка)
Поет-неокласик, перекладач, публіцист, фольклорист, етнограф, мистецтвознавець, літературознавець, мовознавець; Максим Золоте Серце (як називали поета друзі).
«Три цвітіння» творчості:
«Неокласичний» період («перше цвітіння»): збірка "На білих островах"
Воєнні роки – «друге цвітіння»: поема-ораторія «Слово про рідну матір»;
«Третє цвітіння» (кінець 50-х–60-ті рр.; період хрущовської відлиги): вірші «Троянди й виноград», «Мова», «Рідна мова» й ін.
Перша збірка - "На білих островах"
Як і решта «київських неокласиків», М. Рильський дуже любив сонет і не раз до нього звертався. Цей ліричний жанр вимагає від автора лаконізму, емоційної стриманості, високої майстерності.
Є люди, які постійно нарікають на життя, а є ті, котрі воліють просто насолоджуватись життям — навіть і дуже простими його принадами. Небо, сонце, весна, гарні люди поруч — не так вже й мало, щоб почуватися щасливими?
"Солодкий світ!.."
Вірш був написаний 1919 року, а згодом увійшов до збірки «Синя далечінь».
Епіграф «Сладок світ...», обраний автором, відсилає до біблійної книги Екклезіаста, або Проповідника: «Солодке світло, і приємно для очей бачити сонце. Якщо людина проживе і багато років, то нехай веселиться вона упродовж усіх їх, і нехай пам'ятає про дні темні, яких буде багато: усе, що буде, — суєта» (Біблія).
Поезія "Солодкий світ" пройнята вітаїстичною енергією, радістю житя, розуміння його привабливості й неповторності.
Тема: краса навколишнього світу, вміння сприймати її.
Ідея: радісне сприйняття життя, щастя у дрібницях, неповторність кожної хвилини буття.
Провідний мотив: треба пройти довгий та тернистий шлях за для розуміння та сприйняття “солодкого світу”
Художні засоби: епітети (солодкий світ, простір блакитно-білий, дух ширококрилий, золотий небесний квіт, узори надвесняних тонких віт, пролісок несмілий, спогад нерозумно-милий, по довгих муках безсердечних літ); метафори (благословляє дух ширококрилий солодкий світ, янголи нам свічі засвітили); уособлення (пролісок несмілий); порівняння (сонце-золотий небесний квіт, погляд, ніби пролісок несмілий;немов трава, що зеленить граніт, неначе спогад нерозумно-милий); лексика старослов’янського походження (благословляє, прозріли); інверсія (дух ширококрилий, пролісок несмілий, спогад нерозумно-милий, свічі засвітили); риторичне питання (Чи янголи нам свічі засвітили По довгих муках безсердечних літ, Чи ми самі прозріли й зрозуміли Солодкий світ?).
«У теплі дні збирання винограду...»
Про молодість і кохання, але з наголосом на філософській ноті: зустріч двох людей, розмова, легкий флірт, а в підсумку роздуми про сенс людського життя — про його найбільш щасливу пору.
Це один із кращих зразків його інтимної лірики зі збірки «Синя далечінь».
Кіпріда (грец. Kypris, Kypria) — епітет Афродіти, який походить від назви острова Кіпр — її улюбленого місця перебування. Тут, передовсім у містах Пафосі, Амафунті та на горі Ідалія, особливо процвітав культ богині. Вікіпедія
«Тут уже знаємо, хто це він, а хто вона: блукач Одіссей і дочка феакійського володаря Алкіноя — «біло-раменна» Навсікая. Вона — з того казкового краю, острова Схеріт, куди не сягають життєві бурі... Він — чудом після кораблетрощі врятований скиталець, той, хто довго світом блукавши, «всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив.». Зустріч, закоханість і... розлука, адже через тугу за батьківщиною Одіссей мусив залишити Навсікаю та продовжити свої мандри.
Є люди, які постійно нарікають на життя, а є ті, котрі воліють просто насолоджуватись життям — навіть і дуже простими його принадами. Небо, сонце, весна, гарні люди поруч — не так вже й мало, щоб почуватися щасливими?
"Солодкий світ!.."
Епіграф «Сладок світ...», обраний автором, відсилає до біблійної книги Екклезіаста, або Проповідника: «Солодке світло, і приємно для очей бачити сонце. Якщо людина проживе і багато років, то нехай веселиться вона упродовж усіх їх, і нехай пам'ятає про дні темні, яких буде багато: усе, що буде, — суєта» (Біблія).
Поезія "Солодкий світ" пройнята вітаїстичною енергією, радістю житя, розуміння його привабливості й неповторності.
Тема: краса навколишнього світу, вміння сприймати її.
Ідея: радісне сприйняття життя, щастя у дрібницях, неповторність кожної хвилини буття.
Провідний мотив: треба пройти довгий та тернистий шлях за для розуміння та сприйняття “солодкого світу”
Художні засоби: епітети (солодкий світ, простір блакитно-білий, дух ширококрилий, золотий небесний квіт, узори надвесняних тонких віт, пролісок несмілий, спогад нерозумно-милий, по довгих муках безсердечних літ); метафори (благословляє дух ширококрилий солодкий світ, янголи нам свічі засвітили); уособлення (пролісок несмілий); порівняння (сонце-золотий небесний квіт, погляд, ніби пролісок несмілий;немов трава, що зеленить граніт, неначе спогад нерозумно-милий); лексика старослов’янського походження (благословляє, прозріли); інверсія (дух ширококрилий, пролісок несмілий, спогад нерозумно-милий, свічі засвітили); риторичне питання (Чи янголи нам свічі засвітили По довгих муках безсердечних літ, Чи ми самі прозріли й зрозуміли Солодкий світ?).
«У теплі дні збирання винограду...»
Це один із кращих зразків його інтимної лірики зі збірки «Синя далечінь».
«Тут уже знаємо, хто це він, а хто вона: блукач Одіссей і дочка феакійського володаря Алкіноя — «біло-раменна» Навсікая. Вона — з того казкового краю, острова Схеріт, куди не сягають життєві бурі... Він — чудом після кораблетрощі врятований скиталець, той, хто довго світом блукавши, «всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив.». Зустріч, закоханість і... розлука, адже через тугу за батьківщиною Одіссей мусив залишити Навсікаю та продовжити свої мандри.
Євген Плужник - «справжній поет у землі»
Євген Плужник називав своїм учителем Максима Рильського, хоча сам Рильський вважав, що Плужник – із тих учнів, які багато в чому переростають учителя.
М.Бажан поетичну творчість цього поета відніс до найбільших і найдорожчих духовних цінностей української літератури ХХ століття.
Перші поезії Плужник підписував псевдонімом Кантемирянин і майже всі вони присвячені дружині Галині
Три збірки поета ( «Дні» (1926), «Рання осінь» (1927), «Рівновага» (автор завершив у 1932-33-х рр) літературознавці вважають найвартіснішим досягненням української поезії 20-30-х років ХХ століття.1948 р. за кордоном окремим виданням вийшла збірка «Рівновага».
1979 р. у Мюнхені було перевидано всі збірки разом.
Є.Плужник — поет-експресіоніст (неприйняття антилюдяного світу, загострене суб’єктивне світобачення, бурхлива реакція на зло й обездуховлення людини. Експресіоністи прагнули «подолати» грубу реальність за допомогою звільнення емоційної енергії суб’єкта та його проникливої сили духу. Тому їм притаманні виразна емоційність, вибуховість почуттів, гіперболізація «Я», ірраціоналізм. ).
У листі, написаному до дружини під першим враженням одержаної про смертну кару звістки, Євген Плужник писав:
"Галча моє!
Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим - це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист - найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радости - так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною - я знаю - радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів - мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м'язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце - і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам'ятай дату цього листа, як дату найкращого з моїх днів.
28.03.35
Твій Євген".
Річний пісок слідок ноги твоєї...
Ніч...А човен як срібний птах!..
Ще у романтиків образ човна набув символічності й позначав долю людини у бурхливому морі життя. Образ човна Плужник трансформував, переосмислив і наповнив новим смислом: човен уподібнюється з «срібним птахом»
Сучасні виконавці читають Плужника і пишуть пісні
Женя Галич (O.Torvald) написав музику до поезії Євгена Плужника "Мовчи".
"Я намагаюсь з допомогою Євгена Плужника спитати, чому озлоблені та обмануті люди знову мусять мовчати" (Євген Галич)
Літературна дискусія 1925-27 років
Памфлети Хвильового «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925–1928 pp.).
"Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати як можна швидше. Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як хазяїн положення, який привчив психіку до рабського наслідування. (...)
Європа — це досвід багатьох віків. Це не та Європа, якій Шпенглер оголосив «присмерк», не та, що гниє, і до якої вся наша ненависть. Це — Європа грандіозної цивілізації, Європа — Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т. д. Це та Європа, без якої не обійдуться перші фаланги азійського ренесансу".
Центральною для Хвильового — полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва.
За ці погляди був підданий нищівній критиці: після листа Сталіна «Тов. Кагановичу и другим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26 квітня 1926 р. і послідуючій за цим серії розгромних статей в пресі московського та республіканського керівництва (боротьба з «хвильовізмом»). Через це в 1926–1928 роках змушений був публічно засудити свої погляди та відмовитися від них.
Тези:
"олімпійство" проти масовізму
азіатський ренесанс
романтика вітаїзму
гасла "Геть від Москви!", "Дайош психологічну Європу!"
Микола Хвильовий
Справжнє прізвище - Фітільов.
Перші поетичні збірки М. Хвильового — «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), поема «В електричний вік» (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (Сергія Єфремова, Ол. Дорошкевича).
Але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням).
Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом в розвитку тогочасної української літератури.
Центральною для творчої манери М. Хвильового є проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу.
Новела "Я(Романтика)"
На думку літературознавця О. Білецького, є найкращою не лише в доробку письменника, а й у новітній прозі початку ХХ століттяУперше новела «Я (Романтика)» була надрукована 1924 року в альманасі «Гарт» у Харкові.
Історія та література
Пригадайте з історії, яким був цей час для України? Якими були провідні ідеологічні ідеї тогочасного радянського суспільства? Які події зображені у творі?
Яка історична епоха постає на сторінках новели?
Зверніться до Академічного словника, знайдіть тлумачення слова "романтика". Поміркуйте, в якому наченні використав це слово автор у назві свого твору.
Скориставшись словником, випишіть тлумачення слів "інсургент", "синедріон", "трибунал", "чекіст".
Запишіть у зошит ознаки новели, які ви помітили у творі «Я (Романтика)».
Новела має присвяту: "Цвітові яблуні"
Це трактується дослідниками по-різному: присвяту Хвильовий зробив на знак вдячності своєму ідейно-естетичному, духовному наставнику Коцюбинському.
Інші дослідники вважають, що присвята може сприйматись і як своєрідний епітет, що несе в собі основну ідею твору. Пригадаймо, що в душі ліричного героя М. Коцюбинського також тісно поєдналося боже, людське начало (тяжкі страждання батька над помираючою трьохлітньою Оленкою) і диявольське — підсвідомий інстинкт художника, який сприймає смерть дочки як матеріал для майбутнього твору.
Читаючи новелу, створіть карту персонажів (зверніть увагу на зовнішність, основні риси характеру, епізод, коли ця риса проявляється найбільше).
Випишіть кольорові і звукові образи, використані автором у творі.
У процесі читання зверніть увагу, як змінюється ставлення головного героя до факту вбивства.
Знайдіть приклади самохарактеристики головного героя.
Яким, на думку героя, повинен бути чекіст? Чи можна таку людину вважати надлюдиною?
Скориставшись статею словника, поміркуйте, чому «противників революції» головний герой називає версальцями.
Як ви гадаєте, чому автор порівнює дійсність зі зграєю голодних вовків?
Пригадайте з історії, що вам відомо про червоний терор?
Проблемне питання
Головний герой новели виборює світ для своєї України чи розстрілює її?
"Поет людської чистоти", — так назвав Юрія Яновського Олесь Гончар.
Луї Арагон назвав Яновського як одного з найбільших українських прозаїків XX століття "українським Гомером".
Яновський — трагічна постать в українській літературі. Талановитий
майстер, який у молодості створив свої найкращі твори, що збагатили нашу літературу, решту часу був змушений виправдовуватись і підлаштовуватися під настанови кабінетних чиновників.
Роман «Майстер корабля» Юрія Яновського, за оцінкою критиків, - один із найзагадковіших та найориґінальніших українських романів ХХ століття.
У романі впізнаються конкретні реалії тих часів: «Голлівуд на березі Чорного моря» – тогочасна Одеса, діяльність Одеської кінофабрики, де у 1926-1927 роках Юрій Яновський був художнім редактором.
Це твір про любовний роман, адже не останнє місце в тексті займає любовний чотирикутник із трьох (!) чоловіків та однієї жінки. (джерело)
Історія кохання в романі - це спогад про стосунки Олександра Довженка, Юрія Яновського і незрівнянної балерини Тайях. (джерело)
Юрій Яновський започаткував в українські літературі жанр — роман у новелах (складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об’єднаних спільним задумом).
Роман "Вершники" спочатку (1935р.) був надрукований російською мовою у перекладі, а лише згодом з'явилась авторська версія українською мовою. Павло Тичина оцінив цей роман у новелах як «патент на одержання зрілості української прози».
Наскрізною темою роману є події громадянської війни в Україні 1917-1920 рр. Кожна новела має власну сюжетну лінію та героїв, проте окремі персонажі переходять з однієї новели в іншу. Так, герой «Дитинства» Данилко Чабан знову з’являється в новелі «Батальйон Шведа», проте вже в дорослому віці. Тепер він – комісар олешківського партизанського батальйону Червоної Армії (тобто більшовиків).
Новела “Дитинство” Юрія Яновського – це світ очима дитини, описи степових просторів, екскурс в історію, народні звичаї та обряди…
«І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі й заглянути у прірву, де вже чимало назбиралося погаслих сонць, і як вони лежать на дні провалля — як решета, як сковороди чи як жовті п'ятаки?».
До речі, працюючи над твором, Юрій Яновський використав розповіді Миколи Куліша (українського письменника, автора комедії "Мина Мазайло") про його дитячі роки та природу Таврійського краю (митці тісно спілкувалися). У новелі є факти, пов’язані з життям Куліша та історією його роду, згадано географічні назви, що мають прямий стосунок до біографії Куліша.
Сандормох. Масові розстріли української інтелігенції
Настав час підсумувати вивчене про розвиток української прози у 20-30-х роках ХХ століття. пропоную вам, мої одинадцятикласники й одинадцятикласниці, виконати тестові завдання за допомогою платформи
код сесії: 3N2R9. Можете перейти за посиланням: www.classtime.com/code/3N2R9
Першими творчими спробами Миколи Куліша були вірші. Потім настала черга оповідань для дітей. Він, автор українського букваря «Первинка» і книги для читання в початковій школі, щиро перейнявся дитячою тематикою. Але, як свідчили сучасники, несподівано для самого себе по–справжньому виявив свій талант у драматургії. «
1926 року очолив літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), редагував її журнал. Також був редактором «Пролітфронту» і «Літературної ярмарки». Тісно співпрацював з Миколою Хвильовим, а з талановитим режисером Лесем Курбасом створив новий український театр.
Актриса Аліса Коонен пригадувала: «Куліш одягався дуже скромно і сором’язливий був до неможливості. На перший погляд, простакуватий, скидався на одного зі своїх героїв. А розговориш його — і розумієш, що це людина високої культури, тямуща у світовій літературі. Він знав музику, історію, мови...».
В українській літературі 1920-1930-х років не було, напевно, твору, який викликав би більше суперечок та абсолютно протилежних відгуків, як «Мина Мазайло».
"А тим часом український театр дістав свою найкращу комедію, може, свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, грацію на підложжі глибокого, але тільки натягненого змісту" (літ. критик Юрій Шевельов (псевдонім - Юрій Шерех, більше тут).
Дружина письменника Антоніна в «Спогадах про Куліша» писала: «Ще працюючи над своїм «Миною», Микола якось зайшов до рагсу і там прочитав список змінених прізвищ. Між іншим, там було прізвище Гімненко змінене на Алмазов. Це його так розсмішило, що він вирішив вставити цей епізод у п’єсу».
Після прочитання твору поміркуйте, чому комедію «Мина Мазайло» в 1930 р. було вилучено з репертуару українських театрів?
За бажання, можете подивитись фільм-виставу (1991) за п'єсою "Мина Мазайло" (до речі, у ролі Мокія знявся випускник нашої школи, а сьогодні відомий український актор Микола Шкарабан)
Ім’я Євгена Маланюка (1897–1968) повернулось до України наприкінці 1989 року, коли в тижневику «Україна» з’явилася добірка його віршів. То був початок реабілітації поета-емігранта, який за 69 (!) років перед тим, 21 листопада 1920-го, пережив трагедію армії УНР: поразки, здачі зброї, залишення рідної землі. Сотникові Маланюку тоді йшов 24-й. Разом із тисячами інтернованих вояків він опинився на території Польщі. У таборі Щипьорно біля Каліша, із трьох боків огородженому дротом, а з четвертого – дощатим навісом, і почалася його літературна біографія, що тривала майже півстоліття. (джерело)
Стилет — це ніж, зброя.
Стилос — паличка для писання у давнину, перо.
"Ворог радянського імперіалізму, якого не подужали енкаведисти. Письменник, якому на диво не заважала, а тільки допомагала політична заанґажованість. Іван Багряний – герой із яскравою, карколомною біографією: і творчою, і особистою, і політичною" (Олег Коцарев)
Перша збірка "Чорні силуети" вийшла, коли Багряному було 19 років. Перші твори підписані псевдонімом Полярний, оскільки письменник протиставляв себе присутньому на той час в країні режиму.
Належав до літературної організації «Марс».
Його заслання на Далекий Схід стало сюжетом світового бестселера. Чому на батьківщині про письменника мовчали навіть рідні? Іван Багряний: від в'язня концтаборів до номінанта
Нобелівської премії.
Першим великим твором І.Багряного був пригодницький роман з автобіографічними елементами.
Зміст роману «Тигролови» виходить далеко за межі пригодницького жанру і дає досить повне уявлення про жахливі сторінки нашої історії — сталінські репресії 30-х років.
Роман "Тигролови" автор написав за 14 діб.
Уперше надрукований у львівському журналі «Вечірня година» у 1944 р. як «Звіролови», згодом перероблений і виданий у 1946 р. під назвою «Тигролови».
Тигр – один із наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів.
Звіролови – це ті, хто організовував пошуки і ловив утікачів зі сталінських таборів смерті. Вони заганяли людину, наче звіра, ловили її, повертали до табору і вбивали на очах інших в’язнів, що мало бути пересторогою, попередженням усім, хто мріяв про втечу.
Автобіографічний роман «Тигролови» Іван Багряний писав задля гнівного оскарження тоталітарної системи та
її антигуманної політики.
Через 3 роки після написання роману "Тигролови" письменником, у 1947 році, твір вийшов в англомовному варіанті, опублікований одним з видавництв Торонто, у 1957 році виходить роман уже в Нью-Йорку. Загальний тираж роману, виданого в західних країнах, перевищив 1 мільйон примірників. Популярність серед емігрантів з усього світу давала можливість письменникові збирати тисячні аудиторії.
«Тигролови» є своєрідним варіантом осмислення автором трагедії власного життя.
Запишіть у зошит ознаки новели, які ви помітили у творі «Я (Романтика)».
Це трактується дослідниками по-різному: присвяту Хвильовий зробив на знак вдячності своєму ідейно-естетичному, духовному наставнику Коцюбинському.
Інші дослідники вважають, що присвята може сприйматись і як своєрідний епітет, що несе в собі основну ідею твору. Пригадаймо, що в душі ліричного героя М. Коцюбинського також тісно поєдналося боже, людське начало (тяжкі страждання батька над помираючою трьохлітньою Оленкою) і диявольське — підсвідомий інстинкт художника, який сприймає смерть дочки як матеріал для майбутнього твору.
Випишіть кольорові і звукові образи, використані автором у творі.
У процесі читання зверніть увагу, як змінюється ставлення головного героя до факту вбивства.
Знайдіть приклади самохарактеристики головного героя.
Яким, на думку героя, повинен бути чекіст? Чи можна таку людину вважати надлюдиною?
Скориставшись статею словника, поміркуйте, чому «противників революції» головний герой називає версальцями.
Як ви гадаєте, чому автор порівнює дійсність зі зграєю голодних вовків?
Пригадайте з історії, що вам відомо про червоний терор?
Проблемне питання
Головний герой новели виборює світ для своєї України чи розстрілює її?
Юрій Яновський
Луї Арагон назвав Яновського як одного з найбільших українських прозаїків XX століття "українським Гомером".
Яновський — трагічна постать в українській літературі. Талановитий
майстер, який у молодості створив свої найкращі твори, що збагатили нашу літературу, решту часу був змушений виправдовуватись і підлаштовуватися під настанови кабінетних чиновників.
Новаторський, модерністський твір «Майстер корабля» — перший роман Ю. Яновського (1902—1954), створений на основі кінематографічного досвіду автора.
«Майстер корабля» 26-річного Юрія Яновського — перший український мариністичний роман", - чи не одноголосно заявили критики.
«Майстер корабля» 26-річного Юрія Яновського — перший український мариністичний роман", - чи не одноголосно заявили критики.
«Майстром корабля Яновський ніби запитував: куди пливти українському кораблеві?» (Сучасний літературознавець Володимир Панченко)
«Більше за все він любив Україну», — згадувала італійська акторка й танцівниця Іта Пензо — живий, реальний прототип романної балерини Тайах.
«Більше за все він любив Україну», — згадувала італійська акторка й танцівниця Іта Пензо — живий, реальний прототип романної балерини Тайах.
25-літній автор стилізує свій твір під мемуари старого То-Ма-Кі (себе самого через майже 50 років), який дивиться на події своєї юності з далекого сімдесятилітнього віку (до яких Яновському дожити не судилося). Таким чином автор пропонує читачеві неприховану містифікацію.
У чому ж, власне, містифікація «Майстра корабля»?
Романні події відбуваються у недалекому майбутньому — 1970-х роках (роман вийшов друком 1928 року). Головний герой — режисер То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно — найвище кінематографічне звання у майбутті 1970-х) а направду сам Яновський — пише мемуари просто «на очах» у читачів. Жанрові канони — геть, їхнє місце посідає химерний симбіоз із класичної прози, мемуарних епізодів, епістолярію, репортажу, коротких життєвих оповідок.
У чому ж, власне, містифікація «Майстра корабля»?
Романні події відбуваються у недалекому майбутньому — 1970-х роках (роман вийшов друком 1928 року). Головний герой — режисер То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно — найвище кінематографічне звання у майбутті 1970-х) а направду сам Яновський — пише мемуари просто «на очах» у читачів. Жанрові канони — геть, їхнє місце посідає химерний симбіоз із класичної прози, мемуарних епізодів, епістолярію, репортажу, коротких життєвих оповідок.
Більшість героїв мають прототипів (людей з оточення Яновського тієї пори): То-Ма-Кі – Юрій Яновський, Сев (Сашко Енергійний Веселий) – Олександр Довженко, Тайах – Іта Пензо, італійська танцівниця, яка гастролювала в Одеському оперному театрі в середині 20-х років Богдан – Григорій Гричер.
Головний герой роману — літній кінематографіст То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) — згадує свою молодість і роботу над фільмом, для зйомок якого будувався корабель.
Історія кохання в романі - це спогад про стосунки Олександра Довженка, Юрія Яновського і незрівнянної балерини Тайях. (джерело)
Юрій Яновський започаткував в українські літературі жанр — роман у новелах (складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об’єднаних спільним задумом).
Роман "Вершники" спочатку (1935р.) був надрукований російською мовою у перекладі, а лише згодом з'явилась авторська версія українською мовою. Павло Тичина оцінив цей роман у новелах як «патент на одержання зрілості української прози».
Наскрізною темою роману є події громадянської війни в Україні 1917-1920 рр. Кожна новела має власну сюжетну лінію та героїв, проте окремі персонажі переходять з однієї новели в іншу. Так, герой «Дитинства» Данилко Чабан знову з’являється в новелі «Батальйон Шведа», проте вже в дорослому віці. Тепер він – комісар олешківського партизанського батальйону Червоної Армії (тобто більшовиків).
«І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі й заглянути у прірву, де вже чимало назбиралося погаслих сонць, і як вони лежать на дні провалля — як решета, як сковороди чи як жовті п'ятаки?».
До речі, працюючи над твором, Юрій Яновський використав розповіді Миколи Куліша (українського письменника, автора комедії "Мина Мазайло") про його дитячі роки та природу Таврійського краю (митці тісно спілкувалися). У новелі є факти, пов’язані з життям Куліша та історією його роду, згадано географічні назви, що мають прямий стосунок до біографії Куліша.Сандормох. Масові розстріли української інтелігенції
Валер`ян Підмогильний
Роман "Місто"
Роман було завершено 1927 року, уперше опубліковано 1928 р. у Харкові.
Письменник прагнув створити модерний роман, відійшовши від традиційної «селянської» проблематики української літератури, при цьому спирався на досягнення європейської класичної літератури ( Оноре де Бальзака, Стендаля, Гі де Мопассана, Еміля Золя тощо).
Свій задум щодо твору Валер’ян Підмогильний пояснював так: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній».
Роман складається з 14 розділів.
Твір має два епіграфи. Перший — з Талмуда (канонічної книги євреїв, великого кодексу релігійно-етичних та правових норм), Трактату Авот: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є; як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє». Другий — із роману «Таїс» французького письменника Анатоля Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?».
Події роману відбуваються у Києві ( 20-ті роки ХХ ст.).
 |
| Вулиця Хрещатик. м. Київ. Початок ХХ ст. |
код сесії: 3N2R9. Можете перейти за посиланням: www.classtime.com/code/3N2R9
Микола Куліш
За десять років, які було відпущено Кулішеві на літературну творчість (з 1924 по 1934), створено 14 п’єс.
Ніколи не думав, що вийду на літературну арену з п’єсою», — писав він своєму шкільному товаришеві Івану Дніпровському.
1926 року очолив літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), редагував її журнал. Також був редактором «Пролітфронту» і «Літературної ярмарки». Тісно співпрацював з Миколою Хвильовим, а з талановитим режисером Лесем Курбасом створив новий український театр.
Актриса Аліса Коонен пригадувала: «Куліш одягався дуже скромно і сором’язливий був до неможливості. На перший погляд, простакуватий, скидався на одного зі своїх героїв. А розговориш його — і розумієш, що це людина високої культури, тямуща у світовій літературі. Він знав музику, історію, мови...».
"А тим часом український театр дістав свою найкращу комедію, може, свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, грацію на підложжі глибокого, але тільки натягненого змісту" (літ. критик Юрій Шевельов (псевдонім - Юрій Шерех, більше тут).
Лесь Танюк (режисер театру і кіно, Вікіпедія) назвав філологічним водевілем, бо в ній багато уваги приділено слову.
Куліш закінчив п’єсу в грудні 1928 року, а у січні 1929 року прочитав її в театрі «Березіль». 22 березня відбулась прем’єра комедії у Дніпропетровському театрі ім. Шевченка. 18 квітня відбулася березільська прем’єра (режисер Л.Курбас). 23 квітня «Мину Мазайла» показали франківці (режисер Г.Юра).
Наприкінці 1930-го комедію було знято з репертуару усіх українських театрів.
Перед тим, як читатимете п'єсу, пригадайте з історії, що таке українізація 20-х років XX століття та якими були її наслідки.
За жанром «Мина Мазайло» - сатирична комедія (твір, у якому за допомогою спеціальних сатиричних засобів різко висміюються суттєві суспільні вади, зображуються смішні (комічні) події й персонажі).
"Не забувайте, що для людини її ім’я звучить найсолодше і найвагоміше будь-якою мовою", - писав у своїй книжці «Як здобувати друзів і як впливати на людей» Дейл Карнегі.
Як ви вважаєте, чи ім’я та прізвище людини впливають на її особистість, успіх, кар’єру?
- Читаючи п'єсу, зверніть увагу на те, як у тексті відображається ставлення персонажів до рідної мови.
У п'єсу вводиться цікава форма дискусії. У 20-х роках дискусії були дуже поширеними, часто вони виливалися на сторінки газет. Дискусія виявила глибокі протиріччя у ставленні до народу, до проблеми українізації, до української мови.
- Хто з учасників дискусії найбільше вболіває за мову, за долю українського народу?
"Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирають мову" (Ліна Костенко)
- Висловіть свої думки щодо зв'язку вислову Ліни Василівни з твором Миколи Куліша.
Літературознавець Валентина Саєнко дослідила функції образу дзеркала у п'єсі Миколи Куліша. У своєму дослідженні вона зазначила: "Уживаючи в тексті твору 32 рази образ дзеркала, Микола Куліш дуже ретельно розрахував його місце, присутність і відсутність у всіх картинах, діях, явах...".
- Читаючи твір, спробуйте проаналізувати, яку роль, за задумом автора, могло "виконувати" дзеркало у творі?
Як ви вважаєте, чи ім’я та прізвище людини впливають на її особистість, успіх, кар’єру?
- Читаючи п'єсу, зверніть увагу на те, як у тексті відображається ставлення персонажів до рідної мови.
У п'єсу вводиться цікава форма дискусії. У 20-х роках дискусії були дуже поширеними, часто вони виливалися на сторінки газет. Дискусія виявила глибокі протиріччя у ставленні до народу, до проблеми українізації, до української мови.
- Хто з учасників дискусії найбільше вболіває за мову, за долю українського народу?
"Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирають мову" (Ліна Костенко)
- Висловіть свої думки щодо зв'язку вислову Ліни Василівни з твором Миколи Куліша.
- Читаючи твір, спробуйте проаналізувати, яку роль, за задумом автора, могло "виконувати" дзеркало у творі?
Виконайте тестові завдання на платформі Classtime. Код сесії: QG3KP
Євген Маланюк
Воїн УНР, що став відомим поетом та істориком української діаспори
Український письменник, поет, публіцист, культуролог-енциклопедист, літературний критик.
«Як в нації вождів нема, тоді
вожді її – поети» (Маланюк)
Ім’я Євгена Маланюка (1897–1968) повернулось до України наприкінці 1989 року, коли в тижневику «Україна» з’явилася добірка його віршів. То був початок реабілітації поета-емігранта, який за 69 (!) років перед тим, 21 листопада 1920-го, пережив трагедію армії УНР: поразки, здачі зброї, залишення рідної землі. Сотникові Маланюку тоді йшов 24-й. Разом із тисячами інтернованих вояків він опинився на території Польщі. У таборі Щипьорно біля Каліша, із трьох боків огородженому дротом, а з четвертого – дощатим навісом, і почалася його літературна біографія, що тривала майже півстоліття. (джерело)
У 1926-му на його першу поетичну збірку («Стилет і стилос») зі сторінок журналу «Життя і революція» відгукнувся Микола Зеров, назвавши Маланюка «найталановитішим з молодих поетів української еміграції».
Літературознавець Е. Циховська пише, що для Є. Маланюка характерна «поетика крайнощів, породжена суперечностями дійсності», яка «постає як вияв болісної любові до України і водночас недовіри до неї, що межує з прокляттям».
Ліричний герой поезії "Стилет чи стилос", а з ним і сам автор, вагається, чому надати перевагу — боротьбі, дії, силі чи прекрасному, поезії.
Іван Багряний
(справжнє ім’я Іван Павлович Лозов’ягін)
Через памфлети, прозу, поезію і публіцистику Багряного червоною ниткою проходить одна тема - письменник стверджує, що, незважаючи на геноцид і спроби знищення, українська нація і країна живі.
Перша збірка "Чорні силуети" вийшла, коли Багряному було 19 років. Перші твори підписані псевдонімом Полярний, оскільки письменник протиставляв себе присутньому на той час в країні режиму.
Належав до літературної організації «Марс».
Його заслання на Далекий Схід стало сюжетом світового бестселера. Чому на батьківщині про письменника мовчали навіть рідні? Іван Багряний: від в'язня концтаборів до номінанта
Нобелівської премії.
Першим великим твором І.Багряного був пригодницький роман з автобіографічними елементами.
Зміст роману «Тигролови» виходить далеко за межі пригодницького жанру і дає досить повне уявлення про жахливі сторінки нашої історії — сталінські репресії 30-х років.
Уперше надрукований у львівському журналі «Вечірня година» у 1944 р. як «Звіролови», згодом перероблений і виданий у 1946 р. під назвою «Тигролови».
Тигр – один із наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів.
Звіролови – це ті, хто організовував пошуки і ловив утікачів зі сталінських таборів смерті. Вони заганяли людину, наче звіра, ловили її, повертали до табору і вбивали на очах інших в’язнів, що мало бути пересторогою, попередженням усім, хто мріяв про втечу.
Автобіографічний роман «Тигролови» Іван Багряний писав задля гнівного оскарження тоталітарної системи та
її антигуманної політики.
Через 3 роки після написання роману "Тигролови" письменником, у 1947 році, твір вийшов в англомовному варіанті, опублікований одним з видавництв Торонто, у 1957 році виходить роман уже в Нью-Йорку. Загальний тираж роману, виданого в західних країнах, перевищив 1 мільйон примірників. Популярність серед емігрантів з усього світу давала можливість письменникові збирати тисячні аудиторії.
«Тигролови» є своєрідним варіантом осмислення автором трагедії власного життя.
Розміщену нижче карту знань я створила для вас, щоб вам легше було готуватись до ЗНО
Остап Вишня
(справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко)
здатної не просто викликати усмішку на вустах, а будити думку, змушувати замислюватися, піднімати голос на захист рідної мови.
Як зазначив М. Рильський, «...це український письменник, передусім український у своїх пейзажах, у своєму лукавому й доброзичливому гуморі, у своїй далеко не добродушній сатирі, у своїй ласкавій і соромливо-ніжній ліриці».
У 20-х роках минулого століття не було в Україні популярнішого письменника, ніж Остап Вишня. Його називали «королем українського тиражу».
У доволі обсяжному творчому доробкові Остапа Вишні представлено різноманітні жанри малої прози, але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача.
Особливостями творчого стилю Остапа Вишні є стислість, дотепність та гострота.
Улюблений прийом Остапа Вишні – інтимна розповідь від першої особи, дотепного оповідача, наближена до живої народної мови.
Мистецький хист Остапа Вишні найбільше виявився в циклі «Мисливські усмішки» (1958), яким властивий оригінальний синтез народного анекдота й пейзажної лірики.З яскравим гумором, дотепністю і душевною теплотою письменник оповідає про веселі історії та колоритні сцени з життя мисливців і рибалок.
Одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні, присвячена М. Рильському, – «Як варити і їсти суп із дикої качки», надрукована в журналі «Перець», в 1945 році, вже після повернення письменника із заслання.
Усмішка «Сом», яка вперше була надрукована в журналі «Дніпро» (1953, No 11), а згодом увійшла до збірки «Мисливські усмішки».
Особливостями творчого стилю Остапа Вишні є стислість, дотепність та гострота.
Улюблений прийом Остапа Вишні – інтимна розповідь від першої особи, дотепного оповідача, наближена до живої народної мови.
Мистецький хист Остапа Вишні найбільше виявився в циклі «Мисливські усмішки» (1958), яким властивий оригінальний синтез народного анекдота й пейзажної лірики.З яскравим гумором, дотепністю і душевною теплотою письменник оповідає про веселі історії та колоритні сцени з життя мисливців і рибалок.
Одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні, присвячена М. Рильському, – «Як варити і їсти суп із дикої качки», надрукована в журналі «Перець», в 1945 році, вже після повернення письменника із заслання.
Усмішка «Сом», яка вперше була надрукована в журналі «Дніпро» (1953, No 11), а згодом увійшла до збірки «Мисливські усмішки».
Богдан-Ігор Антонич
Лемківський метеорит
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко
Своє ставлення до творчості поет задекларував у статті «Національне мистецтво»: «Треба сказати різко: отже, ні! Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність» (джерело).
Він прожив лише 27 літ. За спогадами сучасників, був короткозорим, невисокого зросту, темне волосся зачісував наверх, одягався елегантно, по моді.
Після його смерті та входження Західної України до складу УРСР творчість поета була заборонена.
Слава прийшла до Антонича вже «по від’їзді» у вічність – і не як наслідок його прижиттєвих титанічних зусиль, а, швидше, як побічний ефект.
Після його смерті та входження Західної України до складу УРСР творчість поета була заборонена.
Слава прийшла до Антонича вже «по від’їзді» у вічність – і не як наслідок його прижиттєвих титанічних зусиль, а, швидше, як побічний ефект.
Не досягнувши 28 років, 6 липня 1937 року поет відійшов у «дім за зорею». Наступного року було посмертно видано дві збірки, які Антонич готував паралельно із останньою прижиттєвою: «Зелена Євангелія» і «Ротації».
 |
| Пам`ятник поетові у Львові |
Образ поета-хруща на шевченківській вишні, який сьогодні став візитною карткою Антонича, свого часу викликав чимало запитань. Аби покласти край обвинуваченням, поет сам дав відповідь на докори критиків: «Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лисиці тощо, частина, органічно зв’язана з загальним біологічним ростом...» .
Олександр Довженко - великий режисер, яким захоплювався Чарлі Чаплін
Письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник-графік, класик світового кінематографу.
Італійські кінематографісти називали його "Гомером світового кіно", його стрічка – у п’ятірці найкращих за версією ЮНЕСКО.
"Слов’янство поки що дало світу лише одного митця, поета та мислителя", - так характерезував його Чарлі Чаплін.
У 1930 Довженко зняв стрічку "Земля " – фільм, що став вершиною його кар’єри. Стрічка зірвала аншлаг на екранах в Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади, Англії, США та Греції. Після прем'єри в Берліні про Довженка та його фільм написали 48 статей, а в Італії кінематографісти назвали українця "Гомером кіно ".
Та от на батьківщині фільм розуміння не знайшов. Довженка звинуватили у "захисті куркулів та ностальгії за минулим", а фільм – заборонили. Реабілітували легендарну стрічку вже після смерті Довженка, у 1965 році.
У той же час, світові кінематографісти внесли фільм до 100 найкращих творів кіно. Після міжнародного референдуму у Брюсселі українську стрічку додали у перелік 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно.
“Написав я ” Україну в огні ” з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю…
Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був… на її пожарах сьогодні…
Моя повість ” Україна в огні ” не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постанови… Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика… Блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконавці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями… “.
Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдячності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені й заборонені.
“Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Усе, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості”. Так написав митець у ” Щоденнику ” після заборони ” України в огні “.
Фільм узагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмофонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письменника.
Сам Довженко мріяв бути похованим у рідній українській землі. В останні роки свого життя він залишив такий запис щоденнику: "Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі".
Кіноповість "Зачарована Десна"
Над кіноповістю автор працював з 1942 року. У 1954-1955 роках Олександр Петрович Довженко закінчив роботу над твором. 1956 року кіноповість було надруковано у журналі "Дніпро". Але створити сценарій та зняти фільм Олександр Довженко не встиг.
«А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі маленький у кімнатоньці сміявся і плакав... Скільки краси на Десні, на сінокосі, і
скрізь-усюди, куди тільки не гляне моє душевне око...» Написання твору, зазначав О. Довженко, зродили спогади, навіяні «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». А далі довгих 14 років роботи над текстом повісті, яка відіграла в житті письменника особливу роль – стала сповіддю змученого митця і виправданням перед Україною та самим собою.
Сам Довженко пояснював причини, чому вирішив написати твір про дитинство так: по-перше, з Москви він усіма думками линув в Україну, по-друге, часто згадував ті місця, де минули його дитинство і юність, по-третє, дійшов висновку, що в Україні, як це не дивн, ніхто про нього не знає.
У "Зачарованій Десні" є два головні герої: маленький Сашко (у новелах) і дорослий Олександр Петрович Довженко (в авторських відступах).
Кіноповість складається зі схожих на новели окремих спогадів про життя селянської родини, про красу хліборобської праці, про народну мораль і мудрість тощо.
«Зачаровану Десну» написано за законами усної оповіді: вільна комбінація епізодів, сцен, картин, які, поєднуючись, створюють колоритний епос українського села на межі XIX і XX століть.
Розповідь має два плани. Перший — це новели про дитинство Сашка (його враження від природи, захоплення довкіллям; перші враження від тогочасної соціальної дійсності, злиденного життя хліборобів).
Другий план — це ліричні відступи Олександра Довженка вже як зрілого майстра (філософське осмислення краси природи та людської праці, роздуми про роль дитинства у формуванні особистості, про тяжку долю українського народу тощо).
Читаючи твір, зверніть увагу на наступні завдання:
- Якими найприкметнішими рисами наділив Довженко свого малого героя?
- Проаналізуйте, які чинники впливали на формування характеру автора.
- Визначте тему кіноповісті.
Для кращого запам'ятовування створіть карту персонажів твору. Випишіть ключові слова і речення до кожного персонажа.
Якщо бажаєте, можете скористатись матеріалом "Характеристика основних персонажів кіноповісті “Зачарована Десна”, розміщеним за покликанням
Творча робота у форматі власного висловлення:
Олександр Довженко завершує кіноповість такими словами: "Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах".
Викладіть ваш погляд на проблему, чи щасливою є та людина, яка "у буденних калюжах на життєвих шляхах" не втратила спроможність бачити зорі.
Творчу роботу надішліть на мою електронну пошту до 17 березня.
Тестові завдання за кіноповістю "Зачарована Десна" виконайте на платформі Classtime, скориставшись кодом PW844R ( дедлайн виконання: 18 березня).
Олесь Гончар
Олесь Гончар – письменник, який ознаменував в українській літературі цілу епоху, позначену війною, післявоєнною руїною та лещатами радянської системи.
"Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб устигли зоставити
слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить <...> Зоставте ж слід..." (Олесь Гончар)
«Я називав і завжди називатиму Олеся Гончара ув’язненою совістю ув’язненого народу. Ця совість ніколи не замовкне, говоритиме навіть тоді, коли ми, нарешті, станемо вільними. Адже пам’ять про рабство є найкращим вартовим свободи», – сказав про письменника Дмитро Павличко.
Серед останніх записів на його письмовому столі був, зокрема, такий: «Духовність – то як озонова піднебесна пелюстка, що так бережно огортає планету і не дає зруйнувати життя. Дбати про духовну наповненість душі, про її духовне здоров’я і дбати про середовище, в якому живемо, – це, мабуть, головне. Душа й природа в злагоді своїй забезпечать надійність життя».
"Модри Камень"
Психологічна новела "Модри Камень" (прочитати, наприклад, можна тут) написана як спогади руського (тут у значенні українського) солдата-розвідника про зустріч з дівчиною Терезою у словацьких горах.
Твір складається з п'яти розділів. Оповідь у новелі ведеться від першої особи, розповідь веде ліричний герой.
Випадкова зустріч у гірській словацькій оселі навічно ранила ніжним почуттям серця двох не знайомих раніше людей: оповідача, воїна-визволителя і Терези.
Коли я читала цю новелу, згадала слова Василя Симоненка:"Прийшла любов непрохана й неждана — Ну як мені за нею не піти?". У творі розповідається про велику силу кохання, яке приходить до нас, коли ми можемо його й не очікувати.
Модри Камень — це назва населеного пункту у Словаччині, у якому відбуваються події.
Художня деталь у творі
Наскрізною художньою деталлю у творі є небо, «весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін», воно набуває символічного значення, є символом миру, щасливого мирного життя. Автор закликає берегти це чисте небо, щоб у світі ніколи не повторився жах війни, що сіяла смерть, нівечила долі.
Читаючи твір, випишіть, які кольори використовує автор. Проаналізуйте кольорову гаму новели. Поміркуйте, яке символічне навантаження несуть ці кольори.
Читаючи чи слухаючи новелу, подумайте, який зв'язок між змістом твору і висловом Генріха Гейне: «Для кохання не існує вчора, кохання не думає про завтра. Воно жадібно тягнеться до нинішнього дня…». Свої міркування запишіть у формі власного висловлення ( виконану роботу надішліть до 23 березня).
Аудіокнига "Модри Камень" з проєкту "Книги, що говорять"
Враховуючи, що зараз ми перебуваємо на дистанційному навчанні, пропоную вам подивитись відео, що містить переказ новели та елементи аналізу твору.
Творчість "шістдесятників"
Хто вони? Покоління наших співвітчизників, які здивували світ своєю силою духу, волі, інтелекту. Покоління інтелігенції, яке пройнялося вірою в оновлення суспільства, торжество свободи і демократії, названо «шістдесятниками», оскільки вершина його творчості припала на початок 60-х років.
Своєю творчою діяльністю шістдесятники, маючи високий освітній рівень, художній смак і непересічний талант, здійснили прорив у системі офіційної радянської культури, розпочали нове українське національне відродження.
Своєю творчою діяльністю шістдесятники, маючи високий освітній рівень, художній смак і непересічний талант, здійснили прорив у системі офіційної радянської культури, розпочали нове українське національне відродження.
Publish at Calameo
Подивіться відео, випишіть у зошити імена українських письменників-шістдесятників, які згадуються у ньому.
Опрацюйте матеріал підручника ( с. 192-197), створіть опорний конспект, дайте розгорнуті відповіді на питання.
Василь Симоненко. Життя, мов спалах блискавки
«Є люди, яким судилося бути більшими за самих себе. Такий Василь Симоненко», – писав Іван Дзюба.
Йому судилося стати "Витязем української поезії (за О.Гончаром). Та ж доля відвела йому надто коротку життєву дорогу: 28 літ, що ввібрали небагато життєвих подій.
«Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України», — писав про поета Євген Сверстюк.
Василь Андрійович був першим паростком хрущовської відлиги і першою жертвою системи, яка панічно боялася мислячих людей.
"Висока совість. Кмітливий розум. Дивовижна працелюбність. Товариська подільчивість. Для мене це не загальні слова, бо за ними стоїть живий Василь Симоненко, якого всі любили й шанували ще в студентські роки", - згадував його друг Микола Сом.
До останнього дня свято виконував свої, Симоненкові, заповіді поета: Знати рідну мову (говорити українською мовою, а не "на українській мові"). Стати освіченою людиною. Не бути байдужим до людей. Працювати до сьомого поту.
До останнього дня свято виконував свої, Симоненкові, заповіді поета: Знати рідну мову (говорити українською мовою, а не "на українській мові"). Стати освіченою людиною. Не бути байдужим до людей. Працювати до сьомого поту.
Скільки б не судилося страждати,
все одно благословлю завжди
день, коли мене родила мати
для життя, для щастя, для біди.
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.
Біографічні відомості про поета прочитайте у підручнику (с. 198 -201) або скористайтесь джерелами інтернету ( наприклад, тут ).
Можете подивитись відео
Я для тебе горів, Український народе…
 |
| Видання 1962 рік |
Одразу ж після похорону поета у материному будинку був обшук, але друзі встигли забрати рукописи і власний архів Василя. Одразу ж після смерті до його друзів та знайомих також приходять «літературознавці в погонах», які перевіряють рукописи і вилучають звідти все сумнівне.
«Зі смертю поета пробуджувалася національна свідомість багатьох сучасників. Парадоксально, але Симоненкова смерть народжувала віру в завтрашнє України» (Євген Сверстюк).
"Перша збірка В. Симоненка мала характерну для нього назву. Тиша і грім, епічне і драматичне — в їхньому симбіозі виявляється суть його поетики" (Василь Стус).
У 1965 році Симоненка висунули на Шевченківську премію. Однак, тоді, ще задовго до оголошення результатів за словами Малишка, ця премія уже «лежала в кишені орденоносця і орденопросця Бажана».
Симоненко отримав Шевченківську лише через 30 років, уже в Незалежній Україні. Посмертно.
"Пророцтво 1917-го року"
"Пророцтво 1917-го року"
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Громотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права
Показовим є випадок, про який згадував Євген Сверстюк. Під час творчої зустрічі в Черкаському педінституті на сцену надійшла записка: «Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії...», «Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті». Василь спокійно i наче недбало прочитав цю записку й сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу — хай скаже. Будемо вибирати».
Лебеді материнства
Колись, захопившись поезією шотландця Роберта Бернса, Василь Симоненко, певно, мрійливо зітхнувши, занотував: «Хотів би я, щоб мої пісні співали, як співають в англомовному світі Бернса...»
Мабуть, хоч один раз в житті ви чули цю пісню?
Пропоную вам подивитись відеокліп у виконанні гурту "Біла Вежа" ( до речі, наприкінці 2014 року, музиканти отримали дозвіл на використання твору класика української літератури від онучки поета Мирослави Симоненко. У кліпі використано постановку українського театру тіней "Fireflies").
Поезія
Гурт "Біла Вежа" створив власну музику до поезії Симоненка, а в далекому 1965 оці мелодійна основа вірша та мотив материнської любові настільки полонили композитора Андрій Пашкевича, що він поклав цей твір на музику. Першою виконавицею пісні "Синові" були Раїса Кириченко і Черкаський народний хор (Відео надано сайтом http://uaestrada.org)
Інтимна лірика Симоненка
Сила поезії в тому, що вона спроможна виразити найскладніші переживання багатьох людей так, що читач сприймає висловлену у вірші думку як власну, як свою.
Гурт Kozak System дав своє бачення лірики Василя Симоненка. Вірш «Ну, скажи, хіба не фантастично...» доповнений поетичною сінергією Олександра Положинського.
Проаналізуйте власні враження від побаченого й почутого. Як ви вважаєте, чи вдалося Положинському певним чином «домислити» переживання ліричного героя Симоненка?
Проаналізуйте власні враження від побаченого й почутого. Як ви вважаєте, чи вдалося Положинському певним чином «домислити» переживання ліричного героя Симоненка?
Дмитро Павличко
Класик сучасної української літератури, перекладач, дипломат, відомий політичний і громадський діяч, Герой України.
За оцінкою Олеся Гончара, Павличко - "мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби".
У 16 років став українським повстанцем у сотні «Спартана»…на Коломийщині. "Перед тим гітлерівці упіймали мого брата Петра, бандерівця, який перебував у школі старшин УПА в Карпатах, і розстріляли його в Коломиї. Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: «Мушу наздогнати німаків і помститися їм за брата», - згадував Дмитро Васильович.
"А в червні 1945-го (на той час Німеччина вже капітулювала) сотенний «Спартан» зібрав нас усіх удень прямо в лісі, над Прутом. Ми, 250 упівців, стоїмо перед ним, а він каже: «Хто із вас хоче, може йти додому». Лише 15 хлопців ступили зі строю крок уперед, а решта готова була йти в уже підготовлені бункери. Адже в кожному з довколишніх карпатських сіл заздалегідь викопали й належно підготували схрони для воїнів УПА. Та до нашого, наймолодшого, роя підійшов «Спартан», подивився на нас і скомандував: «Здати зброю!».
Хлопці зі Стопчатова й Великого Ключева тієї ж миті покидали на землю свої автомати. Я мав «десятизарядку», але не кинув її, бо ж ми тільки недавно присягнули, що в разі потреби вмремо за Україну. Сотенний тоді вирвав з моїх рук і кинув на землю мою зброю, і вона бринить, вдарившись об купу автоматів, я й донині чую, як вона бринить… Отже, я мушу повертатися додому. Сотенний наказує мені: «Іди в комсомол, але не забудь, де ти був…» ( Джерело).
"Моє життя складалося всіляко. Я написав перше речення в Акті про державну незалежність України. У Верховній Раді я сидів тоді за плечима Леоніда Кравчука. Поклав перед ним аркуш із текстом, автором якого був Левко Лук’яненко, та до його написання були причетні й інші люди. Пан Левко того суботнього дня навіть не був у Раді, бо мав уродини. Але він написав той текст, який я поклав Кравчукові на стіл, і сказав: «Читай!». Він же, як видно, не хотів брати на себе цієї відповідальності: «Дмитре Васильовичу, а може, ми зачекаємо до понеділка? А може, нехай сам Лук’яненко це і прочитає?». Бачу, боїться Кравчук, бо не знає, чим для нього та інших народних депутатів може обернутися проголошення самостійної України. І тоді я наполягаю, голосно кажу: «Читай, бо я тебе задушу… Читай!» (Джерело).
Два кольори - пісня, що “пішла в народ”
Поштовхом до написання послужила .... жіноча хустка
 |
| Олександр Білаш |
Олеся Білаш, донька композитора Олександра Білаша, так розповіла історію створення пісні «Два кольори»: "Батько з Павличком сиділи на якомусь з'їзді комсомолу. Було нецікаво, вони почали поглядати наліво й направо — почали шукати гарних комсомолок, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.
— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.
— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.
Вони потихеньку втекли із з'їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі.
Написали пісню буквально за півгодини.
Джерело
Це підтвердив і сам Павличко у документальному фільмі Пісні серця. "Два кольори" (із циклу про історії написання 10 найвідоміших українських пісень).
Джерело
Це підтвердив і сам Павличко у документальному фільмі Пісні серця. "Два кольори" (із циклу про історії написання 10 найвідоміших українських пісень).
“Не може бути вищої похвали і радості для поета і композитора, – писав Д. Павличко, – як виконання їх пісні самим народом за святковим столом чи на солдатському марші, на весняному гулянні, чи в самотності, коли бажання заспівати приходить часто як спасіння”.
Майже кожен український виконавець має у своєму репертуарі цю пісню ( Анатолій Мокренко ( перший виконавець), Дмитро Гнатюк, Василь Зінкевич, Ярослав Євдокимов, Раїса Кириченко, Квітка Цісик (завдяки їй пісню почули на американському континенті), Віктор Павлік, Таїсія Повалій, Злата Огнєвич, Оксана Муха, Марія Яремчук, Антон Копитін)
Виконаня пісні на Ярмарку в українському культурному центрі в Парижі ( один із виконавців - Василь Сліпак)
Французька співачка Alexa Heinze заспівала Дмитра Павличка “Два кольори” рідною мовою
Нового сенсу пісня набула після подій на сході України з аранжуванням тексту гуртом «Кому Вниз».
Іван Драч
Ліна Костенко
Жива легенда, яка боролася і бореться за Незалежність словом
Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору.
На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі.
Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім'ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою "ворога народу", вона просто не могла змиритися в душі, за що і чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї і матері.
1946 року були опубліковані перші вірші Ліни.
Ліна Костенко закінчила Московський літературний інститут ім. М. Горького у 1956 року а наступного року вийшла перша книжка її поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" була опублікована в 1958 році, а згодом – збірка "Мандрівки серця" (1961). У 1962 році збірка "Зоряний інтеграл" була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка "Княжа гора" була розсипана у 1972 році.
Поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 року до появи збірки "Над берегами вічної ріки". Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики.
Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність".
У 1965-му вона разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими помітними діячами культури й науки надсилає до ЦК КПУ та ЦК КПРС лист-протест проти арештів української інтелігенції з вимогою зробити розгляди судових справ публічними.
У 66-му вирушає до Львова – підтримати у суді майбутніх дисидентів Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську та братів Михайла і Богдана Горинів, яким інкримінують "антирадянську діяльність та пропаганду".
Коли заарештованих вели до зали суду, київський "десант підтримки", у складі якого були також Іван Дзюба та В'ячеслав Чорновіл, вигукував їм "Слава!" та кидав квіти.
У 67-му у Львові відбувся ще один суд, на якому була присутня Костенко – тепер уже над Чорноволом. Потім – ще один протест, цього разу проти введення радянських військ на територію Чехословаччини.
У 1977 році Ліна Костенко повернулась у поезію – вийшла друком її збірка "Над берегами вічної ріки", через два роки – роман у віршах "Маруся Чурай", у 1980 році – збірка "Неповторність", у 1987 році – збірка "Сад нетанучих скульптур". За роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.
За книжку "Інкрустації", видану італійською мовою, Ліні Костенко у 1994 році присуджено премію Франческа Петрарки. У 1998 році у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Костенко своєю найвищою відзнакою – медаллю Святого Володимира. У 1999 році був написаний історичний роман у віршах "Берестечко" й окремою брошурою видана лекція "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала", прочитана 1 вересня 1999 році в національному університеті Києво-Могилянська академія.
У 2000 році Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги. Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
Без пієтету й реверансів перед можновладцями – непроголошене кредо письменниці, якому вона не зрадила й після набуття Україною незалежності.
Чого вартий лише випадок у 2005-му, коли новообраний президент Віктор Ющенко намагався вручити Ліні Василівні "Героя України". Якраз до 75-ліття, 19 березня.
Від "Героя" Костенко категорично відмовилась – і той її аргумент також став крилатим і часто цитованим висловом: "Політичної біжутерії не ношу". Не стала носити й світсько-тусівочної, згодом відмовившись від нагороди "Золотий письменник України".
у 2010-ому знову повернулася в літературний процес – із романом "Записки українського самашедшого". У романі описується період президентства Леоніда Кучми та Помаранчева революція. Головний герой, 35-річний програміст за освітою, який, проте займається обслуговуванням комп'ютерів, а не програмуванням, веде так звані «Записки», занотовуючи всі катастрофи, замахи, вбивства.
Пропоную вам пройти тест, створений "Радіо "Свобода", щоб перевірити, що ви знаєте про Ліну Василівну
"Маруся Чурай"
Найпопулярніший нині твір Ліни Василівни – роман у віршах "Маруся Чурай" – пролежав на полиці до 1979-го.
Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" представляє в українській літературі рідкісний жанр.
Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.
Афористичність мови, філігранна відшліфованість і неймовірна влучність вислову у романі стали тією високою планкою, яку Ліна Костенко поставила собі сама, і яку відтоді долає десятиліттями.
Василь Стус
Для більшості українців є символом боротьби за національну ідентичність, українську культуру і мову в 70-і та 80-і рр. ХХ століття.
Стус закликав звільнити українських політв'язнів, але сам помер в тюремному карцері.
Григір Тютюнник
«Багата українська література, але він один може стояти в ній поруч зі Стефаником», — писав Іван Дзюба про Григора Тютюнника.
«Мила моя Людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова» – висловлювався в одному зі своїх інтерв’ю Григір Тютюнник.
Григір любив товариство, ніколи йому його не бракувало, швидко сходився з людьми, був дотепний, артистичний, твори випробовував «на публіці» — довіряв загалові… А в глибині душі був пекельний біль, який терзав безперестанно. «І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи — ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному. Неприкаяний я. Все б вирвати з душі й оновитися, все б спочатку почати, та несила», — так писав у щоденнику.
"Григір мав очі, які не просто бачили людське життя і людські душі, а ловили саму суть, самі глибини людського серця із його таємними бажаннями та турботами," - згадувала дружина письменника Людмила Василівна Тютюнник.
«Мила моя Людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова» – висловлювався в одному зі своїх інтерв’ю Григір Тютюнник.
Григір любив товариство, ніколи йому його не бракувало, швидко сходився з людьми, був дотепний, артистичний, твори випробовував «на публіці» — довіряв загалові… А в глибині душі був пекельний біль, який терзав безперестанно. «І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи — ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному. Неприкаяний я. Все б вирвати з душі й оновитися, все б спочатку почати, та несила», — так писав у щоденнику.
"Григір мав очі, які не просто бачили людське життя і людські душі, а ловили саму суть, самі глибини людського серця із його таємними бажаннями та турботами," - згадувала дружина письменника Людмила Василівна Тютюнник.
Перевтілювався і жив серед своїх героїв. Колись до нього підійшов один молодий літератор і запитав, чи поділиться письменник своїми секретами творчості. «Так, — відповів Григір, — секрет є, але ви його не схочете. Це душевні муки. А моїх мук ви ніяк не візьмете».
Улюблений жанр Григора Тютюнника — новела. Письменник вважав, що новела стоїть до поезії найближче. Цей жанр вимагав від нього самодисципліни й великої концентрації думки.
Особливістю творчого стилю Г. Тютюнника є використання художньої деталі в розкритті характеру. «Класичний аналіз психіки в наш час не пройде. Потрібна деталь».
Художня деталь — засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору.
Творча спадщина Григора Тютюнника налічує близько сорока новел, п'ять повістей, ряд нарисів, статей, спогадів.
Свою провідну тему Григір Тютюнник чітко сформулював в одному із своїх інтерв'ю: «Найдорожчою темою, а отже й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їх виявах».
Своїми творами Григір Тютюнник намагався привернути увагу до глибин душі людської, де панують вічні біблійні цінності. Цим самим він ішов проти офіційної ідеології й наражався на відверті насмішки і розгром із вуст «червоних» критиків.
"Три зозулі з поклоном"
Мало кому відомо, але у сиву давнину передача привітання «Три зозулі з поклоном» означало: забудь мене, і ніколи не згадуй. Воно застосовувалося для тих, хто палко кохав когось без взаємності, і дуже сильно від цього страждав
Створіть карту персонажів новели.
Зверніть увагу на образи, які можна вважати образами-символами, випишіть їх.
Читаючи новелу і випишіть/скопіюйте цитати, що стосуються мотиву погляду: хто з героїв твору на кого дивиться/не дивиться і як це "подає" автор.
Немає коментарів:
Дописати коментар