Мовленнєвий етикет як  одна із важливих сторін людського спілкування

Феномен людського спілкування є явищем складним, синкретичним. У ньому міцно переплетені соціальні, психологічні та мовні чинники. Мовний контакт, необхідний для досягнення комунікації (спілкування), реалізується спеціальними мовними засобами, скерованими на зав'язування, підтримання, припинення комунікації тощо. Іншими словами, встановлення і підтримання контакту обов'язково передбачає дотримання певних норм мовної поведінки (мовного етикету) співрозмовниками — уваги до партнера, врахування його потреб, доброзичливого ставлення, тобто дотримання загальних вимог ввічливості.

   Спілкування між людьми відбувається завдяки дотриманню певних соціальних конвенцій. Система мовних висловлень позначена національною специфікою, маркована певними соціальними ролями співрозмовників, що формує особливу “стратегію” стосунків і своєрідну “тактику” мовленнєвої поведінки. Особа у своїй поведінці керується не стільки індивідуальним, скільки колективним, соціально-історичним досвідом. Тому мовленнєве спілкування, зокрема мовленнєвий етикет як складова його частина, – це насамперед соціальна взаємодія, що виявляється в активності адресантів, спрямованій на регулювання, координацію їхньої спільної діяльності за допомогою усталених формул спілкування. Вироблені суспільством норми поведінки і форми поводження об'єднується в цілій системі, яку прийнято називати етикетом (з фр. etiguette — ярлик, етикетка). Етикет — система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані і взаємозалежні. Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює нашу зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку. Ці норми становлять собою категорію історичну, отже змінну. Крім того, в кожному суспільстві вони чітко детерміновані характером суспільних відносин.
    Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.
     За визначенням академіка Мирослава Стельмаховича, український мовленнєвий етикет — це «національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості», що сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності та честі, української шляхетності й аристократизму духу [4, 20].
     Мовний контакт, необхідний для досягнення комунікації (спілкування), реалізується спеціальними мовними засобами, скерованими на зав'язування, підтримання, припинення комунікації тощо. Іншими словами, встановлення і підтримання контакту обов'язково передбачав дотримання певних норм мовної поведінки (мовного етикету) співрозмовниками — уваги до партнера, врахування його потреб, доброзичливого ставлення, тобто дотримання загальних вимог ввічливості.
    За визначенням «Короткого тлумачного  словника лінгвістичних термінів», «мовний етикет є системою стійких формул спілкування, рекомендованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, дотримання спілкування у виразній тональності відповідно до їхніх соціальних ролей і рольових позицій відносно один одного в офіційних і неофіційних обставинах» [2, 96]. Таким чином, сукупність етикетних мовних формул, формул ввічливості (у всіх можливих варіантах) формує систему мовного етикету кожної нації. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З-поміж них виділяють ті, що вживаються при зав’язуванні контакту - звертання і вітання; при підтриманні контакту – формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту – формули прощання, побажання тощо. Це – власне етикетні мовні формули.
   З точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати, що структура його складалася у кожної нації на її власній народній основі під впливом різного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних факторів. Тому мовленнєвий етикет характеризується яскравою національною специфікою, пов'язаною з неповторною мовленнєвою поведінкою, звичаями, ритуалами, невербальною комунікацією представників певного етносу.
     Говорячи про збереження українського суспільства як цілісної системи, сучасні вчені схильні пов'язувати таку цілісність із культурно-інформаційною пам’яттю. Ми погоджуємося з думкою багатьох мовознавців, що саме український мовний етикет, корені якого глибоко національні,  відіграв роль того культурного імунітету, який захистив свідомих носіїв усього українського від чужомовних невдалих впливів. Українство із споконвіку притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою – виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету – умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. «Він відзначається неординарністю, бо постав на власному національному ґрунті та прийнятий духом європеїзму…  віддзеркалює лагідну вдачу українців, схильність до коректності й толерантності в людських стосунках, зневагу до брутальності» [4, 21].
      Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Мовна поведінка індивідума, без сумніву, пов’язана із загальною культурою народу, етнопсихологічними рисами, народними традиціями. Без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, людина не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Кожна людина повинна дбати не тільки про культуру свого мовлення, а й про мовний етикет,  головне призначення якого встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості.  С.К. Богдан зазначає, що "мовний етикет українців є унікальною, універсальною моделлю їх мовної діяльності" [1, 430].
    У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом моральні норми. Мовленнєвий етикет регулює мовленнєву поведінку індивідума і націїї загалом. Це широке поле одиниць мови й мовлення, яке дає нам в руки ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір доречного засобу конкретною людиною для її конкретного адресата у конкретному випадку, ситуації.
    Підсумовуючи сказане, зауважимо, що мовленнєвий етикет є однією із важливих сторін людського спілкування, — це сукупність значною мірою стандартизованих висловів, що складають собою стереотипи мовлення, готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням. Вибір стандарту мовленнєвої поведінки, етикетних формул залежить від соціальних якостей (статусу, віку, освіти) адресата мовлення у їх стосунку із якостями автора висловлювання, і від характеру взаємин між комунікантами, ступеня їх знайомства і близькості та інших конкретних ситуацій мовлення.
  Варто сказати, що мовленнєвий етикет зберігаючи традиційну структуру етикетних виразів, не є закритою системою, бо йому властива динаміка і гнучкість. Частина формул мовленнєвого етикету поступово архаїзується (наприклад, формули привітання “Добридосвідок!” , “Бог на поміч!” , “ З неділею будьте здорові!”). Можуть виникати нові, здебільшого оказіональні утворення, що творяться за типовими, для української мови моделями. Деякі вирази, втративши первісну семантику, вживаються в інших комунікативних ситуаціях. Наприклад, вираз “Ні пуху, ні пера! ”, що виник у давнину серед мисливців, як побажання удачі на полюванні, використовуються зараз набагато ширше.
    Спілкування передбачає важливу функцію налагодження стосунків, що здійснюється через усвідомлення й фіксування мовцями свого місця в системі рольових, статусних, міжособистісних стосунків. Особа у своїй поведінці керується не стільки індивідуальним, скільки колективним, соціально-історичним досвідом. Тому мовленнєве спілкування, зокрема мовленнєвий етикет як складова його частина, – це насамперед соціальна взаємодія, що виявляється в активності адресантів, спрямованій на регулювання, координацію їхньої спільної діяльності за допомогою стереотипів спілкування, які зберігаються в нашій мовній свідомості у вигляді  готових типізованих фраз – формул соціального етикету.
    Формули соціального етикету розглядаємо як різновид категорії ввічливості, які передають суспільні взаємини  і служать у висловленні засобом віддзеркалення ввічливого позитивного ставлення мовця до адресата мовлення на соціальній і персональній дистанції та для виконання певних намірів, мети і завдань адресанта. Підсумовуючи дослідження мовознавців у цій сфері, вирізняємо такі різновиди  мовноетикетних формул:  вітання, подяки, вибачення, привітання,  компліменту, побажання, співчуття, турботи про фізичний стан, прощання.


1.      Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. К.: Рідна мова, 1998. – С.430-452.

2.       Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с. .

3.       Словник української мови: В 11-ти т. К.: Наук. думка, 1970 - 1980. – Т. І-ХІ.

4.       Стельмахович М. Український мовленнєвий етикет // Дивослово. – 1998.- №3. – С.20-21.