"Світ ловив мене, та не спіймав"

Благословенні ви, сліди,

 Не змиті вічності дощами, 

Мандрівника Сковороди 

З припорошілими саквами,

 Що до цілющої води 

Простує, занедбавши храми. 

 М. Рильський, "Слово про рідну матір"

    День народження Григорія Савича Сковороди . Двісті років не було навіть відомо, в якому місяці і якого числа він народився. Тільки в рік ювілею (200-річчя з дня народження) перекладач Петро Пелех віднайшов у листі до М. І. Ковалинського від 22 листопада 1763 року розповідь про те, як провів день свого народження Григорій Савич Сковорода. Ця автобіографічна вказівка є досі єдиним документом, що засвідчує дату народження Григорія Савича Сковороди- 3 грудня 1722 року (22 листопада за юліанським календарем). 

   Те, що залишив він нам у спадок,- це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь.Від покоління до покоління, із уст в уста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду.Скільки в цих напівфольклорних оповіданнях історичної достовірності, а скільки народного домислу - зараз встановити важко.  Але, без сумніву, в цій особистості  завжди вражала й вражає подиву гідна цільність натури й принциповість. Григорій Сковорода до самої смерті жив мандрівним життям, дав рідкісний приклад гармонії слова і діла, науки та життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав.

" Бажаєш бути щасливим?.. Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього, щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати" ("Вхідні двері до християнської доброчинності") .

   Один із сучасників філософа так малює його образ: "Можна назвати його безсрібним; не було в нього ніякого майна: що було на ньому, то лиш було його. Дідусь вищий середнього зросту, в сірому байковому сюртуці, в українській овечий шапці, з палицею в руці, за мовою справжній малоросіянин, здався мені стомленим і задумливим... Не стяжав він ні золота, ані срібла,- але народ не за те приймав його під свої покрівлі: навпаки, хазяїн хати, куди він заходив, перш за все оглядав, чи не треба було щось поправити, почистити, змінити в його одежі та взутті; все те негайно й робилося. Мешканці тих, особливо, слобід та хуторів, де він зупинявся, любили його, як рідного. Він віддав їм усе, що мав; не золото й срібло, а добрі поради, умовляння, настанови, дружні докори... Втішався, що труд його мандрівного життя не був безплідний".

http://scovoroda.info/