Стари́й Нови́й рік — Новий рік за юліанським календарем («старим стилем»). В XX і XXI століттях припадає на північ між 13 і 14 січня за григоріанським календарем («новим стилем»). Після переходу на новий стиль Старий Новий рік продовжують традиційно неофіційно відзначати в деяких країнах.

Вечір напередодні Старого Нового року називається Маланчиним вечором і є традиційно одним з улюблених свят українців.

МЕЛАНКИ, МЕЛАНІЇ, ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, ЩЕДРА КУТЯ. 

Зранку починали готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну од багатої, її можна було заправляти скороминою; на Поліссі, скажімо, зерно варили зі смальцем. Як і на багатвечір, кутю також ставили на покуть, дотримуючись попередніх обрядів. Крім того, господині пекли чимало млинців із салом, готували пироги, вареники з сиром, щоб віддаровувати щедрувальників та посівальників. Дехто з богомільних різав чорну курку, щоб «інші добре неслися», адже саме з цією породою пов'язані численні забобони (якщо чорна курка починала співати півнем, то їй одразу відрубували голову, «оскільки вона віщувала покійника в родині»).

Звечора і до півночі обходили оселі щедрувальниці. Юнки, зібравшись у гурти, з поетичними піснями-щедрівками відвідували сусідів, а дівчата-підлітки щедрували поодинці чи гуртом. Тексти дитячих щедрівок виконувалися в один голос або ж речитативом.

Парубки в цей час «водили Меланку», тобто перевдягненого в жіноче вбрання жартівника. З цим сюжетом пов'язані саркастичні сценки, що їх розігрували учасники дійств.

Зі щедрою кутею пов'язано чимало побутових обрядодій. Скажімо, щоб владнати якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби «Новий рік зустріти в мирі й злагоді». Хлопці, котрі перед цим «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів з надією «на благословенну згоду».