Притча про світлячка

Взявши в свою крихітну долоньку маленького жучка, малюк запитав: - Мамочко, що це за жучок? - Це світлячок. Не дивлячись на те, що він маленький, він може випромінювати світло. Малюк задумався і запитав: - Чому ж він світиться? - Світлячок - це дитя світла, але світить тільки вночі. Коли інші жучки сплять, він стоїть на сторожі світла, висвітлюючи шлях тим, хто його потребує. Світлячків не так багато, щоб освітити ніч, але коли вони запалюють свої ліхтарики, людям здається, що це дорогоцінні камені, розкидані по землі. - Як добре бути світлячком! - Заплескав радісно малюк у долоні. - Я б так хотів стати світлячком... - з сумом додав він. - Не журися, моє сонечко, - сказала мама, ласкаво взявши долоньку сина в свою руку, - коли людина робить добро і дарує любов, вона несе з собою світло, і чим більше добрих справ вона робить, тим сильніше розгоряється в ній це світло. Таких важко розгледіти серед інших людей, але їх можна відчути серцем, бо їх ліхтарики - це їхні серця, і вогонь у них світлий і теплий. Господь і ангели, спостерігаючи з небес, бачать їх золоті серця і радіють. Твори любов і добро - і станеш світлячком.