Великий чародій слова

 19 березня 1895 року народився Максим Тадейович Рильський. Його діяльність як поета, ученого-академіка, етнографа, перекладача, публіциста, громадського діяча – то окрема і ще не до кінця прочитана книга життя великого майстра .

  Увійшов Максим Рильський  «у світ ліричної творчості  життєлюбом, закоханим у всі прояви життя, з його головними скарбами любові, краси і волі» (Ю. Лавріненко).
 За оцінкою  В.Базилевича, «Рильський був людиною рідкісної незлобивості, умиротвореності і просвітленості. Його втішання життям — втішання мрійника й обсерватора, який у будь-якій конкретиці схильний бачити її лицьовий, а не тіньовий бік. Душевний зір його налаштований передусім на світле і благородне».  А для Миколи  Зерова Рильський  був “вдумливий і ласкавий”, “свіжий і міцний”. Вчитель і однодумець вбачав чар його поезії у широті мистецького співчуття і розмаїтості поетичних перевтілень.  

Арешт 1931 року урвав  розвиток  непересічного таланту поета. Після чотиримісячного перебування у сумнозвісній Лук’янівці Рильський наступив на горло власній музі. Збірка “Знак терезів”, за оцінками критиків, — торжество фальшивої ноти.  Епоха гнула, ламала, схиляла до абсурду. І “ласкавий” Рильський прогинався до неприродної для нього жорстокості: “Коню, швидше переїдь труп господаря свойого!”.

Але незважаючи на всі закиди в сторону творчості поета, мабуть, ніхто не заперечить, що  художній доробок  Рильського позначений глибокими роздумами про місце людини в житті, про вічні та високі духовні цінності, він пронизаний мотивами любові до всього сущого. Поет вмів побачити суттєве, вічне у звичайному, буденному, зовні «непоетичному» та наповнити все це високим змістом та сенсом. Незбагненна краса природи, нерозділене кохання, недосяжність ідеалу, поривання в блакить — ось ідейно-емоційні домінанти образного світу лірика. Він постійно прагнув досконалості, гармонії – між особистістю  і навколишнім світом, почуттями і розумом, людиною  і природою.

Краса не в лініях, не в тоні, не в поставі:

Це повів, риска це, це промінь здалеки,

Що раптом промайне і спалахне в уяві,

Нараз освітливши події та віки...

Час пливе, а художнє слово великого майстра, що зазвучало на початку ХХ століття у квітучому саду української поезії і сьогодні залишається  зразком мистецької досконалості і духовної щирості. Його творчий набуток вражає вагою зробленого, довершеністю художньої форми, вишуканістю образу та глибиною думки. М. Рильський був не тільки поетом, захисником рідної культури, мови, пісні, природи,  не тільки продовжувачем традицій Т.Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, а став достойним майстром української  літератури, що сповідував людяність, духовність, красу.

Краса! Збагнуть її — це сонце погасить!

Схилімо ж голови, стулім уста суворо,

І наймудріший там хай никне і мовчить…