19 березня - день народження  Ліни  Костенко 

Сьогодні  співвітчизники вкотре відчувають дивовижний феномен Українки, яка і своїм поетичним словом, і навіть промовистим мовчання зцілює душі, рятує їх, вселяє віру у неминучість нашої Перемоги над сатанинським безпутнім путінізмом. (Іноформує, посилаючись на «День», «Волинська правда»).

   Доктор філологічних наук, професор Володимир Панченко підкреслює: «Поезія Ліни Костенко здатна «прищеплювати» дух свободи. Вона нагадує  про СПРАВЖНЄ і ВІЧНЕ в цьому нашому дивному житті – про совість, милосердя, любов... Про вічний поєдинок добра і зла... Про потребу вибудовувати себе – щодня, щороку, все життя. Якщо, звісно, ти хочеш бути Особистістю і не хочеш, за Шевченком, «гнилою колодою по світу валятись»...Присутність Ліни Костенко серед нас, сущих серед тривог, що стають незмірними, відчуваєш постійно — і тоді, коли вона говорить, і тоді, коли мовчить. Вона – Особистість. Може, саме тому навіть її мовчання буває красномовнішим за слова». 

          Ліна Костенко

Доборолися! Добалакались!

Досварилися, аж гримить!

Україно, чи ти була колись

незалежною хоч на мить —

від кайданів, що волю

сковують,

від копит, що у душу б’ють,

від чужих, що тебе

скуповують,

і своїх, що тебе продають?!

Популяція! Нація! Маси!

І сьогодні, і вчора, й колись

українського пекла гримаси

упеклися мені. Упеклись!

Весь цей розбрат, і рейвах,

і ремство,

і віки безголів’я вдогонь, —

хай він спалить усе це

нікчемство

українського пекла вогонь!

  Натрапивши на ці рядки Ліни Василівни, зразу ж  пригадала людей, які  трохи більше місяця тому загинули у Києві на Майдані  - лицарі Небесної сотні. Так хочеться вірити, що ці сучасні герої  віддали своє життя за краще життя у нашій Україні. 

Ті, що народжуються раз на століття...

Ті,  що  народжуються  раз  на  століття,

умерти  можуть  кожен  день.

Кулі  примхливі,  як  дівчата,  -

вибирають  найкращих.

Підлість  послідовна,  як  геометрія,  -

вибирає  найчесніших.

В'язниі  гостинні,  як  могили,  -

вибирають  неприборканих.

Криваві  жоржини  ростуть  над  шляхом  у  вічність.

Тріпочуть  під  вітром  короткі  обривки  життя.

І  тільки  подвиг  людського  духу

доточить  їх  до  безсмертя.