Духовний камертон сучасної літератури

   Існує повір’я  у нашого народу, що 19 березня із вирію до нас прилітають лелеки. Відомо, що ці птахи поселяються тільки на домівках добрих людей, приносячи їм щастя і радість. Приліт чорногузів пов'язують не тільки з приходом весни, а й з "поповненням" у сім'ях. Здавна збереглися легенди, що лелеки приносять дітей... Так  цього дня 1930 року лелеки принесли своїм батькам і … всім українцям Ліну Василівну Костенко.

 
Поетична зірка Ліни Василівни Костенко засвітилась в українській літературі у неповторний й обнадійливий  час шістдесятників. Ні для кого не секрет, що уже перші її кроки в поезії засвідчили про   світанок   нового дужого таланту у вітчизняній літературі .  Але при цьому їй вдається ось уже кілька десятиліть тримати читацький загал в напруженому чеканні нових поезій, драматичних поем, рома­нів.  І це не випадково, адже у її  дивовижному за красою і силою пое­тичному голосі гармонійно поєдналися зворушлива ніж­ність жінки і твердість духу справжнього борця, філо­софська заглибленість у проблеми буття і пристрасна емоційність трибуна. Вірші Ліни Костенко нікого з читачів не залишають байдужими. Вони сповнені справжньої, непідробної лю­бові — до людини, природи, рідного краю. Все, про що пише письменниця — про події сивої давнини чи ко­хання, красу навколишнього світу чи поезію, — читати однаково цікаво.

Сьогодні Ліна Василівна — один із найулюбленіших українських поетів.  Але непросто складалася творча доля поетеси. Після блискучого успіху перших трьох книжок  «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961) — тяжкий шістнадцятирічний період замовчування. Твори Ліни Кос­тенко забороняли друкувати, дві її збірки були «розси­пані» уже після набору. Але мужня жінка, самобутня по­етеса витримала і цькування влади, і несправедливі заки­ди критики, і пасивне мовчання «юрби». Щире захоплення читачів викликає сила і яскравість її творчого обдарування, велич і благородство духу.       Людина  як  найвища  цінність  завжди пеpебуває в єпіцентpі художніх  pоздумів поетеси - пpо що б  вона не писала:

              Hе забувайте незабутнє, воно вже інеїм взялось
              І не знецінюйте коштовне,
              не загубіться у юpбі.
              Hе пpоміняйте неповтоpне
              Hа сто еpзацій у собі!

  Будучи прямою  і чесною від природи, во­на обрала девізом свого життя  і творчості правду і сміливість. Її турбує духовне здоров'я нації, що втрачає свою природ­ну самобутність, забуває вивірені століттями одвічні мо­ральні закони:

   Які слова страхітливі — дволикість,
   дворушництво, двозначність, двоєдушність!
   Двомовність — як роздвоєне жало.
   Віки духовної руйнації.
   Змія вжалила серце нації.

   «Спочатку було Слово, і Бог було Слово», — сказа­но в Біблії. Як людина високодуховна, Ліна Костенко ша­нує слово, закохана у його красу, вона не любить пус­тих, «необов'язкових» слів, за якими приховуються фаль­шивість, поверховість думок і почуттів. Божий дар, високий рівень інтелекту, освіченості, поетич­ний талант та мовну геніальність  Ліна Костенко подесяте­рила у постійній і копіткій роботі над собою, над своїм словом, що вже оцінено багатьма критиками і поціновувачами її творчості.

     «Поезію Костенко можна використовувати як камертон для серця: ти відкриваєш книжку – і ось воно: чиста нота, чиста лінія. В її поезії кожен може знайти для себе таку ноту» (Дмитро та Віталій Капранови). Знайомлячись  з  твоpами  поетеси,  вже ніби стаєш  іншою  людиною,  знаходиш  відповіді  і  на ті питання, які хвилюють твою душу і, звичайно ж,  її поезія залишається у твоєму серці назавжди. Творчість Ліни Василівни повертає нам віру в силу слова.