Український театр «Березіль»  під керівництвом Леся Курбаса  - одна з найславетніших сторінок  мистецької історії 

  Театр виник як мистецьке об’єднання навколо групи акторів колишнього «Молодого театру», створеного в 1918 р. Назва походить від першого місяця весни – березня. У 1922–1926 рр. театр працював у Києві, з 1926 по 1933 рр. базувався у Харкові. Першу виставу – «Жовтень» – «Березіль» поставив 7 листопада.

  Засновником «Березолю» був відомий режисер із Самбора, теоретик і революціонер театру Лесь Курбас. Він вважав, що театр повинен не відтворювати, а формувати життєві принципи людей у суспільстві. 

Актори театру «Березіль». Зліва — Лесь Курбас і його дружина, акторка Валентина Чистякова. 1933 рік. Фото: encyclopediaofukraine.com

«Я зустрілась з Курбасом тільки у 1926 році, у Харкові, після повороту з закордону. Тепер я побачила не ентузіаста — юнака з Києва, переді мною був закінчений майстер, творець нового невиданого ще мною українського радянського театру «Березіль», театру, що стояв на рівному щаблі з театрами Європи, а може перевищував їх своїми постійними шуканнями, складом своїх творців, молодих, натхнених, що разом з молодими драматургами творили нове мистецтво», — так описувала на той час вже дорослого у театральному стилі Леся Курбаса його віддана шанувальниця, громадська діячка Надія Суровцева. Театр на чолі із своїм майстром опинився у столиці республіки і з того часу все закрутилось…

    19 березня  - день народження великої сучасниці Ліни Василіни Костенко

Нехай підождуть невідкладні справи.

Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм... ми минаєм... так-то...
А час - це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так... і в цьому вся трагічність.
Час - не хвилини, час - віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання -
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі,-
дивися: Час, великий диригент
перегортає ноти на пюпітрі.
                            Ліна Костенко

Вкотре відкриваючи "Кобзар", 

продовжуємо відкривати для себе незнаного Шевченка…

  Шевченко – незвичайне та виняткове явище в українській і світовій літературі, мистецтві, культурі. Український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський і політичний діяч (член Кирило-Мефодіївського братства), академік Імператорської академії мистецтв (1860). 

   Творчість Шевченка була багатогранною. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс; дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів.

   Із мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Чи був Шевченко генієм та пророком? Кожен сам повинен для себе дати відповідь на це питання. Тарас віддав своє життя як завдаток за свободу й кращу долю рідного українського народу.

                   7 березня 1573 року Іван Федоров (Федорович) заснував у Львові  друкарню

Дослідники припускають, що, швидше за все, друкарня розташовувалась на вул. Краківській, 4. А деякі історики навіть вважають, що Іван Федоров привіз до Львова вже готову друкарню з білоруського Заблудова, де він працював до того.

 Організувати власну друкарню Івану Федоровичу допомогло Львівське братство. Однак друкарська справа вимагала значних коштів, частина яких Федорову вдалося залучити від львівських міщан, передміщан і окремих представників духовенства.