9-го листопада ми з Вами відзначаємо велике свято — День української писемності та мови

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, 
його багата скарбниця,  в яку народ складає і своє давнє життя,

 і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

Панас Мирний

Мова - це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Мова – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова - це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття.

 Шлях її розвитку - це тернистий шлях боротьби. Багато жорстоких століть пережила невмируща українська мова, мужньо витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний Емський указ 1876 року, який заборонив друкувати книги українською мовою. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них - у радянський час.
         Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізнявся від других людей... 
                                                                                                                                      Панас Мирний

         Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше: перший голос немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній розпачливий зойк прощання людини з білим світом, голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, невимовний біль чумака в далекій дорозі і тягар каторжника на важкій підневільній праці, солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів, сяйво світлого місяця і ясних зір, багрянець світанкових заграв і срібло цілющо-перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і оспіваного в піснях тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації і мінливо-веселкові переливи хвиль Чорного моря, тихий шепіт шовкових трав і таємний шум замріяних смерек, красоту опоетизованої червоної калини та хрещатого зеленого барвінку, гіркоту поневіряння на чужині і відчуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті.

Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. 

А серце б"ється-ожива, Як їх почує!.. 

                                                             Тарас Шевченко

 Залишається  стати на коліна перед рідною мовою і благати її возродитися, забуяти нетлінним скарбом -  віщим і вічним Словом ...

МОЛИТВА ДО МОВИ

(за Катериною Мотрич)

Мова українська! Пресвятая Богородиця мого народу! Від наших пращурів, чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зiлля, роси, днiпровської води, від зорi i мiсяця народжена.

Мова рідна! Мудра Берегиня, що не даєш згаснути земнiй славi народу нашого та тримаєш його на небесному олiмпi волелюбностi i гордостi духу.

Мова! Одвiчна суть наша у своїй неподiльнiй трiйцi, бо єси Бог Любов, Бог Вiра i Бог Надiя! Ти стоїш на чатах вiвтаря духовного храму i не впускаєш злих духiв виродження, скверноти та ганьби, висвячуєш нарiд спасенними молитвами, вогнем очищення та святими водами, щоб не змалiв i не перевiвся рiд наш прадавній. Ти множиш цей люд веселий i щирий, святоруський, хрещений талантами та невмирущим скарбом традицій і пiсень, наповнюєш душi Божественним сяйвом сонячно-блакитним, бо то є кольори життя i вищого знамення.

Мова наша! Життєдайна криниця на неосяжнiй дорозi людської долi! Твої джерела б’ють з правiчних глибин матiнки-землi, тому й вогненна така. Купаються в тобi нiчнi зорi, тому й чарiвна така. Кохаються в тобi вуста матерi, тому й ласкава така. Зцiлюєш Ти втомлених духом, даєш силу й наснагу, здоров’я та довгий вiк, даруєш безсмертя тим, хто живе Тобою, вдихає Тебе, молиться Словом Твоїм.

Мова наша! Пресвятая й незаймана Дiва! Яничарами по степах гнана, на курних шляхах переймана, чужинцями нищена, у рідному домі ув’язнена, на відкуп віддана, ідолами топтана, у рабствi упокорена.

Мова наша! Недоросла зрiлостi, передчасно змарнiла, у муках виснажена, нищенкою вбрана, онуками-покручами зневажена. Стражденниця, великомучениця, Матiр Божа наша, до Сибiру й на Колиму заслана, у Соловецьких ямах гноєна, за моря й океани розвiяна, голодомором викошена, лютим чоботом роздавлена, стонадцять раз розстрiляна, чорнобильським порохом припорошена.

Мова наша! Убога прочанка з простертою рукою, осквернена й знеславлена твоїм сiм’ям вироднiлим, що вродило не з квiтучих полів, де янголи вiтають, а з валуївського тирловища, де густо родить чортополох забвення, осот безпам’ятства, блекота запроданства, кукiль дрiбномислення, будяк бездуховностi, глод рабської покори, прибиті отруйним порохом повiльного вичахання та смертi. Настав же, Боже, золотi плуги Часу i дай силу Плугатарям твоїм переорати той бур’ян.

Прости нас, Мова! Прости грiхи нашi вiльнi й невiльнi, великi й малi, прости той звабний плiд та отруйне зiлля, що увiйшли у нашу кров та плоть і густо вродили, на горе нащадкам. Прости i онови цю велестраждальну землю, на якiй диявол правив свій бенкет, де здичавiлi й сп’янiлi янголи забули Бога свого та Святi закони. Прости нас, звироднiлих нащадкiв великого козацького роду, що увiрили лукавим пророкам землi чужої, зрадивши самих себе.

Повернися, Рiдна, до всіх нас, до кожної оселi та родини, де б ми не були. Викликаємо Тебе iз нетрiв забуття, висвячуємо святою водою i вогнем лампад, вiдданою любов’ю синiв i доньок, цiлуємо лик Твiй святий i скорботний, Матiр Божа, Берегине, Мова українська!

Прости! Воскресни! Возродись! Заквiтни вiчно живим i молодим народним Словом. Освiти нас від душевного мороку та очисть цю древню святоруську землю, Русь-Україну, возвелич і порятуй на вiки вiкiв. Амiнь!