9 березня - 200 років одного з найдостойніших синів України

Пам’ятаймо: ніколи українець не забуде своєї мови, 

 якщо читатиме «Кобзар», бо  у ньому - кладезь ідей  і неймовірної сили, 

виплеск сутнісних для українців переживань. 

2014 рік на честь двохсотліття великого Кобзаря названо Роком Шевченка,  хоча значина́ і велич його  є такими, що кожен рік міг би бути Шевченковим. Ще Пантелеймон Куліш  назвав Тараса Григоровича   "національним Пророком", чим визначив  його значущість для українців.

   З 1918 року вшанування пам’яті Великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним.  Вважаю за необхідне нагадати, що в перші після жовтневого більшовицького перевороту 1917 Шевченків «Заповіт» був першим славнем (або як ми називаємо Гі́мном) радянської України. Хоча невдовзі у рапортах енкаведистських нишпорок можна було прочитати: «Пєлі националістіческую п’єсою «Заповіт».

   Кожна доба витворювала свій міф про Шевченка і досить часто терор і беззаконня нахабно «освячувала» його високим ім’ям. Беззаперечним є факт, коли після Голодомору 1932-33 років, після репресивного терору влада звітувала про щасливе життя «у сім'ї вольній, новій». У шкільних підручниках було виліплено задекорований під Шевченка його антипод. І як результат, у розумінні здеорієнтованих учнів  мало хто розумів, чому Шевченко є великим поетом.

  Шевченка називали революціонером, знаходячи в його творчості мотиви, співзвучні кривавій, жорстокій добі. Так, теми вогню, боротьби, повстання, помсти яскраво представлені в доробку поета. Проте подібні жорсткі мотиви не зменшують якості його як лірика.

   Шевченка називали атеїстом, вириваючи з поезій слова докори Богові, тимчасової зневіри, гнівного протесту, але забували про його глибоку віру, на якій базувались світогляд і світовідчуття митця.  Весь «Кобзар» пройнятий ідеалами захисту правди, любові, свободи — а це і є істинно євангельські ідеали!  З листів Т.Шевченка до його друзів  можна дізнатися, що він щоранку молився Богові, відвідував богослужіння у церкві, говів, сповідався, дотримувався інших таїнств. А у своїй останній березневій поезії 1861 року перед "далекою дорогою" Тарас також пише: "Нескверними устами помолимось Богу".  Як відзначав митрополит Іларіон (Огієнко), “слово Бог чи Господь і слова похідні від них стрічаються сотні раз у “Кобзарі”, стрічаються на кожному кроці. Враження таке, що Шевченко міцно зрісся з Богом, і він постійно в його душі і серці, і автор не може ніколи забути про нього».   

   Шевченка називали доступним, абсолютно зрозумілим кожній простій людині, але це надавало спрощеності сприйняття поетового феномену. Не забуваймо, що Тарас Шевченко - не тільки поет, а й драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, художник, який залишив велику образотворчу спадщину - понад тисячу творів. Геній Шевченка надзвичайно широкий, багатогранний.   

  Усього лише 47 років  земного життя. 24 – у кріпацтві, 10 – під солдацькою муштрою і шпіцрутенами, і залишок  (47-34=13) – на волі. Але під пильним наглядом. І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний «Кобзар», написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв.

У ці дні про нього говорять багато. Проте, Шевченко, як невмирущий образ, потребує не стільки високих і пафосних слів, як вдумливого прочитання, розуміння і усвідомлення. 

  Коли в українськіих оселях поряд із Біблією читатимемо томик «Кобзаря», то це буде  нашою даниною справжньому розумінню, що «Знать, од Бога і голос той, і ті слова».